By 
Українська кінематографія раніше вже страждала від агресора. У часи Другої світової війни німецькі та румунські загарбники в період наступу й під час окупації завдали нашій кіноіндустрії колосальної шкоди, зокрема внаслідок артилерійських обстрілів і бомбардувань. Підприємства галузі здебільшого були зруйновані, а техніка, апаратура й інші цінності – розграбовані й вивезені до Німеччини та Румунії.
Флагманом української кінематографії вважалася Київська кіностудія, найбільша в Україні. У липні 1941-го, після вибуху війни з Гітлером, вона переїхала до Ашхабада. Для евакуації надали 20 вагонів, на які, згідно з розпорядженням Комітету в справах кінематографії, слід було завантажити “кінознімальну апаратуру, лабораторне та контрольно-вимірювальне обладнання, […] реквізит і костюми, що становлять історичну цінність, фільмофонд, ліхтвагени, обладнання тонвагенів”. Ще два вагони призначалися для виїзду найнеобхідніших співробітників, тобто “кількість працівників і членів їхніх сімей, що перевозяться, повинна бути мінімальною, але такою, що забезпечує роботу кіностудії в нових умовах”. У підсумку з приблизно 500 осіб до Середньої Азії виїхали майже 200.
Очевидно, вдалося вивезти не всю техніку. Принаймні письменник Улас Самчук, який відвідав кіностудію в жовтні 1941-го, уже за німців, описував: “Фабрика мала все: апаратуру, запаси плівки, паперу, хімікалій, лабораторії, режисерів, монтажистів, акторів. Не було лиш дозволу працювати. І небагато надій, що такий дозвіл вона коли-небудь дістане. Бо ось там, наприклад, у технічних майстернях, розпаношилися німецькі вояки. Вони прийшли, нікого не питаючи, і не сказали, що вони там роблять. Вони завойовники і це їхнє єдине виправдання”. Наступного року на студії знімали німецькі агітки, а в 1943-му всі її приміщення передали підрозділам вермахту.
Самі студійні споруди постраждали не дуже. Принаймні в акті під назвою “Втрати, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками та їхніми спільниками системі Комітету в справах кінематографії при Раднаркомі СРСР”, складеному 23 березня 1945 року, згадано лише таке: “Київську кіностудію художніх фільмів німецькі окупанти залишили без житлового фонду. Вони перед відступом спалили великий житловий будинок на вулиці Саксаганського”. Отже, про руйнування виробничих приміщень не йдеться. Згаданий будинок студія звела для своїх працівників напередодні війни.
А все-таки обсяг збитків Київської кіностудії становив 7,3 млн рублів – сюди ввійшла вартість відновлення житлового будинку, витрати на компенсацію знищеної техніки, а також на вимушену евакуацію та реевакуацію працівників.
Відчутніше постраждала Одеська кіностудія. Її вивозили під обстрілами трьома кораблями (відтак суходолом до Ташкента), тому працівникам дозволили взяти тільки знімальну апаратуру, чисту плівку та кольорові метали (мідь знадобилася для виробництва гільз). Усе інше залишилося окупантам. У згаданому акті наведено таку інформацію: “По Одеській кіностудії зруйновано та пошкоджено 32 будівлі. За час свого «господарювання» в грудні 1941 р. румуни вивезли і знищили все майно студії, що залишилося, зокрема навіть підземні кабелі. Перед визволенням радянськими військами на кіностудії розташовувалася німецька військова частина, яка перетворила цехи кіностудії на стайню, а перед своїм відступом німці підпалили низку будівель, які були знищені пожежею”.
У вересні 1944-го, коли Одеса вже була звільнена від окупантів, відрядили нового директора кіностудії Костянтина Фролова (який у 1939–1943 роках очолював “Союздетфильм”) до Бухареста, де на базі вивезеного майна й обладнання було створено нову румунську кіностудію. Питання погоджували на рівні радянського прем’єра В’ячеслава Молотова. На клопотання голови Кінокомітету Івана Большакова про згадане відрядження він наклав резолюцію: “Підтримую. Але треба надіслати міцну людину, і не одну”. Хай там як, збитки Одеської студії становили 2,6 млн рублів.
Загалом розмір заподіяної шкоди двом кіностудіям художніх фільмів УРСР вимірюється суттєвою сумою – майже 10 млн рублів. Якщо врахувати, що щодо всіх 18 кіностудій Радянського Союзу цей показник становить 45,2 млн рублів, то легко підрахувати: кожен п’ятий рубль припав на українські студії.
В Одесі, до речі, розташовувалося ще одне важливе для кіноіндустрії підприємство – завод “Кінап”, найбільший у СРСР виробник кіноапаратури. “Під час відступу німців з Одеси, – йдеться в акті 1945 року, – вони підпалили головний корпус заводу «Кінап», який, за винятком цокольної частини та лівого крила, повністю згорів, збереглися лише стіни. До підпалу корпусу все обладнання було демонтовано та вивезено до Румунії. Крім цього, з котельні заводу та трансформаторної підстанції було знято та вивезено до Румунії 5 котлів та один трансформатор на 100 кіловольт-ампер”. Загальний збиток заводу становив 18,7 млн рублів.
Ще одне важливе підприємство галузі – Шосткинська кіноплівкова фабрика, перша такого профілю в СРСР, збудована ще 1931 року. Спочатку виробляла тільки позитивну кіноплівку для тиражування фільмів, а далі налагодила випуск і негативної, що дало змогу мінімізувати обсяги імпорту. З 1938-го в Шостці виробляли також кольорову плівку.
З початком війни фабрику евакуювали до Красноярська. Невдовзі всі вісім її виробничих корпусів опинилися під німцями. “На кіноплівковій фабриці у м. Шостці зруйновано 20 різних будівель та пошкоджено 17 будівель. Усі матеріальні цінності та обладнання на суму 25,5 млн руб. розкрадені”, – ідеться в згаданому акті. Збитки від загарбників на цьому підприємстві сягнули 28,4 млн рублів, що становить понад 80% від сумарних втрат кіноплівкової промисловості СРСР.
Загалом окупанти завдали збитків українському кінематографу на суму 64,3 млн рублів. Натомість евакуйовані кінематографісти й далі робили свою справу – повнометражними фільмами, агітаційними короткометражками, кінохронікою підіймали бойовий дух солдатів і допомагали перемозі.
