Як Олекса Довбуш став героєм десятої музи

Як Олекса Довбуш став героєм десятої музи
Герой численних карпатських легенд доволі довго пробивався на екран. Якщо письменники давно звернули на нього увагу – зокрема, йому присвятили твори Іван Франко, Юрій Федькович, Гнат Хоткевич, – то українські кінематографісти 1920-х років не поспішали фільмувати його подвиги.

Здавалося б, народний ватажок, месник, який карав багатіїв, а здобич роздавав біднякам, ідеально вписувався в радянські ідеологеми про класову боротьбу. Але ні: жодна з кінофабрик – Київська, Одеська, Ялтинська – не планувала стрічку про Довбуша.

Річ у тім, що карпатського Робіна Гуда оспівували тільки західноукраїнські літератори. У підросійській Україні, а відтак радянській, про нього майже не знали. У Харкові – тогочасній столиці – перший роман про Довбуша, “Опришки”, з’явився лише 1932 року з-під пера уродженця Галичини Володимира Ґжицького (в 1919-му чоловік перейшов Збруч, далі став радянським письменником). Після його арешту в 1933-му книги “ворога народу”, зокрема й “Опришків”, заборонили.

Однак героїчний сюжет привернув увагу кінорежисера Івана Кавалерідзе – він 1937-го замірявся ставити “Олексу Довбуша” за власним сценарієм. Головну роль запропонував славетному Степанові Шагайді. Коли актора ув’язнили енкаведисти, збирався запросити з Москви Бориса Андрєєва. Але роботу над фільмом зупинили, режисерові доручили знімати “Богдана Хмельницького” за сценарієм Олександра Корнійчука.

Сюжет про героя Карпат набув актуальності після “визвольного” походу Червоної армії восени 1939-го. Олександр Довженко, приїхавши до Галичини знімати документальний фільм “Визволення”, замилувався краєвидами гуцульської столиці Жаб’є (нині Верховина) і зауважив, що тут добре було б зняти стрічку про Довбуша.

Довженко був художнім керівником Київської кіностудії, тож невдовзі закипіла робота в цьому напрямку. До майбутнього фільму залучили “київських львів’ян”, які стали радянськими задовго до 1939 року: Любомира Дмитерка (написав сценарій “Пісня про Довбуша”) та Амвросія Бучму (призначили режисером-постановником).

Паралельно Бучму затвердили на головну роль в іншій стрічці галицької тематики – “Вітер зі Сходу”. Її запустили у виробництво в травні 1940-го з вимогою завершити якнайшвидше – вона пропагандистська. Тому Бучму звільнили від обов’язків режисера-постановника “Пісні про Довбуша”, натомість режисера Миколу Красія відрядили до Галичини збирати матеріали до цього фільму.

Тим часом Кавалерідзе через конфлікт з Корнійчуком пішов з “Богдана Хмельницького”. У жовтні 1940-го Довженко запропонував йому взятися за Довбуша. “Сценарій Л. Дмитерка мені сподобався, – згадував Кавалерідзе. – Фактично вперше в житті згодився «співати з чужого голосу», ставити те, що написано не мною”.

На головну роль запросив Івана Костюченка, артиста Харківського театру ім. Шевченка. На роль Дзвінки – акторку Львівського театру ім. Лесі Українки Стефанію Стадниківну, побратима Довбуша – Варцабу – довірив керівникові балетної групи Державного гуцульського ансамблю пісні і танцю Ярославу Чуперчуку. Оператор – Іван Шеккер.

“Навесні 1941 року з групою в складі п’ятдесяти осіб я виїхав до Жаб’я”, – згадував Кавалерідзе. Зйомки планували завершити 2 липня. Місцеві селяни, залучені до масових сцен, як виявилося, мали досвід: 1933-го поляки фільмували тут “Приблуду” за участю “зірок” Іни Беніти й Станіслава Селянського. Стрічку подали в прокаті як “перший польський еротичний фільм на тлі казкової краси Гуцульщини” – успіх був неймовірний.

14 червня почали фільмувати в Жаб’ї. “Вісім знімальних днів пройшли погано, – згадував Кавалерідзе, – гарної погоди не було, шкутильгав транспорт, не зібрати масовку. Робота не клеїлась. На дев’ятий день почалась війна”.

Чоловіки призовного віку пішли до військкомату, а решта – 27 людей – вирушили до Києва. Потрапили в оточення. Німці вважали їх розвідгрупою, хотіли розстріляти. Не повірили, що затримані – кінематографісти. На щастя, офіцер мав енциклопедію, видану в Мюнхені, там була замітка про Кавалерідзе. Відпустили, проте відзняту кіноплівку конфіскували…

Після війни режисер опинився в опалі – не працював у кінематографі до кінця 1950-х. Та й кіностудія вважала пріоритетною іншу тематику: “Подвиг розвідника”, “Нескорені” тощо. Тим часом пригодами ватажка опришків зацікавилися радянські письменники: 1945-го вийшла історична повість “Довбуш” Івана Єрофеєва, наступного року – однойменна поема Леоніда Первомайського.

Далі ватажок опришків з’явився на сцені. У 1947-му – в спектаклі “Олекса Довбуш” Львівського академічного драмтеатру ім. Марії Заньковецької (танці, до речі, поставив Ярослав Чуперчук, який у Кавалерідзе грав Варцабу). У 1951-му – в балеті Анатолія Кос-Анатольського “Хустка Довбуша” Львівського театру опери та балету. Станіслав Людкевич 1955-го завершив оперу “Довбуш”, але вона не була поставлена через незгоду композитора з цензурними скороченнями.

Отоді на Київській кіностудії дістали з шухляди сценарій Любомира Дмитерка. У другій половині 1950-х доручили поставити його Віктору Іванову. Режисер обрав на роль Довбуша Афанасія Кочеткова. Кохану ватажка, Марічку, зіграла Наталя Наум, Варцабу – Микола Муравйов, Юзефа – Олег Борисов, воєводу – Дмитро Мілютенко. Оператором фільму став Вадим Іллєнко.

З довоєнного складу залишилися тільки двоє. Ярослав Чуперчук зіграв Весельчука, роль другого плану, а також був постановником танців. Людині з його біографією – вояк УПА (псевдо “Вишня”), який щойно повернувся з ГУЛАГу – не могли довірити, як раніше, позитивну роль побратима Довбуша. А Стефанія Стадниківна зіграла епізод (відсутня в титрах). Стрічку знімали в Жаб’ї, сусідній Криворівні та Львові.

“Олекса Довбуш” вийшов на екрани в листопаді 1960-го, відкривши широкому загалові гуцульський край і мальовниче Жаб’є-Верховину. Невдовзі там зафільмував “Тіні забутих предків” Сергій Параджанов, а потім – “Анничку” Борис Івченко.

Сучасні кінематографісти теж звертаються до образу Олекси Довбуша. У 2018-му режисер Сергій Скобун зняв пригодницьку стрічку “Легенда Карпат” (Довбуш – Валерій Харчишин), а двома роками пізніше Олесь Санін завершив “Довбуша” з Сергієм Стрельниковим у головній ролі. Ці картини позбавлені певної ідеологічної заангажованості, якою позначений фільм 1959 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Як фільм “Небезпечні гастролі” замінив “Інтервенцію” “Канкан в англійському парку”: письменник і КДБ