By 
Коли в червні 1941-го вибухнула війна з Гітлером, Комітет у справах кінематографії при Раднаркомі СРСР створив 14 фронтових кіногруп. Адже населення діставатиме новини з радіоповідомлень, натомість візуалізацію подій здійснюватиме кінохроніка, яку показуватимуть у кінотеатрах.
Кожна кіногрупа складалася з 11–12 людей: операторів, асистентів, начальника групи та його заступника з організаційно-господарських питань. Здебільшого це були працівники студій кінохроніки, але до роботи залучали також кінематографістів зі студій художніх і технічних фільмів.
Швидко з’ясувалося, що попередній професійний досвід операторів стає в пригоді лише частково. Для реалізації нових завдань потрібна насамперед блискавична реакція: опинитися в потрібному місці й миттєво включити камеру. Не всім це вдавалося.
Наприкінці 1941-го Головполітуправління Червоної армії висловило своє невдоволення: “Оператори перебувають у другорядних місцях, а найважливіші ділянки фронту залишаються без операторів. У матеріалах, що надсилають кіногрупи, багато статики та мало яскравих кадрів, знятих під час бойових дій. Кінооператорів нерідко посилають на місце знімання після закінчення бойових дій, тож найважливіші об’єкти для зйомок втрачаються. Трофеї показують блідо, немає масових, загальних планів трофеїв і кинутої німцями зброї”.
Політуправлінням фронтів наказали “надавати кіногрупам затверджений військовою радою план кінозйомок, стежити за своєчасним виконанням”, “зміцнити дисципліну серед кінооператорів” і “вести систематичну політико-виховну роботу в кіногрупах”.
У липні 1942-го Головне управління з виробництва хронікально-документальних фільмів (Головкінохроніка) – підрозділ Комітету в справах кінематографії – веліло начальникам кіногруп: “Поряд зі зніманням безпосередньо бойових наступальних операцій дати низку високоякісних сюжетів, які показують силу, завзятість наших військ в обороні. Треба проявити ініціативу під час фільмування фронтового побуту, роблячи сюжети про дозвілля бійців, польову пошту, лазню, їдальню, кухара, хлібопекарню тощо. Забезпечити виразніше знімання сюжетів про дії піхоти, автоматників, мінометників, танкістів, зв’язківців, розвідників”.
У липні 1943-го – чергова новація. Головкінохроніка, щоб запобігти дублюванню зйомок “другорядних непотрібних тем”, запровадила “тематичне планування поточних сюжетів фронтових груп”. Тепер Політуправління фронтів мають щомісяця 25 числа надсилати телеграфом свої пропозиції тем, а далі фільмувати лише те, що затвердить Головкінохроніка.
Коли у війні відбувся злам – Червона армія перейшла в наступ, – Головкінохроніка поставила на карб операторам, що вони переважно фільмують звільнені міста й села, тобто наслідки атак, проте не фіксують ані підготовки до військових операцій, ані самих боїв.
Нові інструкції містили такі вимоги. Головна: “Не відставати від військ, що ведуть авангардні бої з противником, не запізнюватися зі зйомками найважливіших моментів наступальних операцій”. Через таке запізнення, зокрема, було “зірвано зйомки бойового форсування Дніпра”.
Як з’ясувалося, “оператори готуються до фільмування і здійснюють його у випадкових пунктах, один не знає про роботу іншого, унаслідок чого всі знімають або тільки автоматників, або тільки артилеристів”. Така неповноцінність репортажів відбувається “через неправильне розміщення операторів” і “погану поінформованість керівника кіногрупи про особливості військової ситуації на даній ділянці фронту, поганий зв’язок із військовим штабом”. Вимога: усунути згадану неповноцінність.
Рекомендують також не захоплюватися панорамами: “Простий портретний план бійців в окопі – у справжній момент бою – більше хвилює, наповнений більшою внутрішньою напругою війни, ніж складний сюжет, знятий далеко від поля битви”.
Ще одна настанова – попереднє вивчення місць майбутніх зйомок. “Кінооператори мають вивчати історію міст і районів, що лежать попереду на шляху Червоної армії, – наполягає Головкінохроніка. – Оператор повинен знати, чим уславилося місто, за яке йдуть зараз бої, які воно має пам’ятки, культурні установи та цінності. Тільки така підготовка допоможе хронікеру з перших же моментів знімати у звільненому місті найцікавіше”.
І нарешті, слід звернути увагу на напрямок руху червоноармійців у кадрі: “Ми наступаємо на ворога зі сходу на захід, тобто справа наліво. Саме так і треба зображати дії наших військ. Натомість оператори, знімаючи сюжет про бій за певний пункт, дають плани з військовою технікою й бійцями, які атакують і направо, і наліво. Така незлагодженість у напрямку ускладнює монтаж, прирікає низку планів на відбраковування, розбиває цілісність враження про напрямок удару Червоної армії”.
У квітні 1944-го Головкінохроніка уніфікувала вигляд монтажних аркушів, що їх надсилають кіногрупи разом із відзнятими плівками. Адже “спостерігаються випадки, коли монтажні аркуші складаються недбало, не відображають змісту знятого, не вказані місця та час зйомок, не згадуються зняті люди, відсутні необхідні технічні дані щодо умов знімання тощо. У багатьох монтажних аркушах забагато місця приділяється опису події. При цьому опис не відповідає фактично знятому. Є випадки, коли знятий матеріал зовсім не має монтажних аркушів”.
Зразок оформлення надіслали такий:
“Кіногрупа … фронту
ТАЄМНО
МОНТАЖНИЙ АРКУШ
«Найменування сюжету» (з розшифровкою операції, під час якої знято сюжет).
Прізвище оператора. Знято … метрів.
Плівка (сорт плівки).
Кількість коробок.
(Різні примітки для лабораторії).
ЗНЯТО: перелік основних монтажних планів, що є в знятому матеріалі, з обов’язковим зазначенням прикмет знятих людей, їхніх звань та ін. даних, які характеризують окремі плани.
Підпис оператора.
Дата складання монтажного аркуша”.
Крім того, операторів фронтових кіногруп зобов’язали “вести записи про свою роботу, невеликі щоденники, у яких фіксувалися б найцікавіші епізоди, факти, зустрічі, записи про основні сюжети, що знімаються. У цих щоденниках треба зупинитися й на тому, як відбувалося фільмування, за яких умов, як було організоване, описувати метод роботи”. А для майбутнього музею “ретельно збирати та зберігати матеріали, пов’язані з роботою фронтової кінохроніки, різноманітні документи, речі (наприклад, трофейний кіноапарат тощо), робити фотографії найцікавіших епізодів роботи хронікерів на фронті”.
