By 
Ігри колективного Заходу з кремлівськими реставраторами цікаві, зокрема, своєю проєкцією на Україну. Якщо абстрагуватися від тієї конспірологічної пурги, що нею впродовж останніх місяців заповнюють інформаційний простір, то позиції гравців схематично мають такий вигляд:
Кремль Заходу: “Ми довго запрягали, тепер ми поїхали. Росія повернулася. Ми більше не упосліджена другорядна держава, оточена вашими лімітрофами. Ми модернізували армію, озброїлися сучасними носіями ядерних боєголовок, посадили Європу на газову «голку», поставили під тотальний контроль спецслужб внутрішнє політичне поле та Рунет. Ми замирили Грузію, готові інтегрувати Білорусь, ми витіснимо вас із Центральної Азії. Китай тепер твердо на нашому боці. Якщо ви не визнаєте нас регіональною наддержавою й не відступите від наших кордонів, ми атакуємо Україну, вашого найперспективнішого сателіта на пострадянському просторі. І всім покажемо, що доба вашого глобального домінування закінчилася”.
Захід Кремлю: “Ви, звісно, можете атакувати Україну, навіть окупувати всю її територію. Проте ми у відповідь можемо перетворити її на те, чим свого часу Афганістан став для «імперії зла». Окупант, як демонструє світова практика, витрачає на два порядки більше ресурсів, аніж той, хто інспірує та підтримує партизанський рух. У вас просто грошей забракне для утримання України в орбіті вашої жебрацької, старіючої й технічно відсталої «імперії». А на нові перегони озброєнь їх забракне й поготів. Санкції стануть жорсткими й «вічними». Замість Швейцарії ваші еліти сидітимуть у Челябінську. Або просто сидітимуть. А ваш теперішній союзник Китай історично завжди проявляв цікавість до територій ослаблених та ізольованих сусідів”.
Кремль Заходу: “Тоді ми, ми… Ми розташуємо ядерну зброю на гіперзвукових носіях у Венесуелі та в океані біля узбережжя США. Ми розгорнемо систему орбітальних перехоплювачів. Наші хакери хакнуть усе на світі. А ще в нас особливий менталітет, ми не боїмося смерті. Не заганяйте нас у кут. Ми, аби ви знали, ще ті скажені пацюки”.
Захід Кремлю: “Співчуваємо. І радимо вам: попустіться, пацюки, зі своєю імперією, і все буде добре. Ну, може, не все, але добре. Ми ж насправді не хочемо «холодної війни». Ми хочемо лише гри за старими добрими правилами”.
Тепер уявимо собі пересічного українського політика (себто аморального й цинічного типа з провінційною освітою, дурними грошима й амбіціями базарного Чингісхана), який більш-менш розуміє глобальні розпасовки і мріє про велику владу. Заробляє він на всьому без винятку, але найуспішніше – на схематозі з вуглеводневими. Назвемо його “Х”.
Також уявимо собі іншого пересічного українського політика, не менш аморального й цинічного, ніж “Х”, але такого, що виріс у столичній квартирі з домашньою бібліотекою та заробив дурні гроші на ІТ і криптовалюті. Він ще краще розуміє теперішні глобальні розпасовки, тишком-нишком намагається інвестувати в енергоносії й також мріє про велику владу. Назвемо його “N”.
Політик “Х” фактично не проти використати кремлівських “реставраторів” як ситуативних союзників. Він розуміє, що навіть у разі вторгнення російських військ в Україну це буде не початок довготривалої окупації, а обмежена в часі й у засобах акція залякування, примушення до системної покори.
Проте політик “Х” також розуміє, що створення Росією “під шумок” в Україні якогось “уряду примирення” або “комітету порятунку” перспективи не матиме. Що така “мурзілка” викличе непереборну огиду навіть у тих, хто вважає російський шансон музичною класикою. А ті українські політики, які візьмуть у ній участь, не матимуть майбутнього. Або матимуть його десь поряд із пушиліними.
Тому політик “Х” готовий у разі військової поразки (в якій він не сумнівається ні на хвилину) та політичної кризи, що виникне опісля, зайняти позицію “засмученого реаліста”. Готовий напам’ять вивчити та розповідати, розповідати, розповідати написані його політтехнологами історії про передбачливість фінських політиків у 1945-му та ще глибшу передбачливість грузинських політиків із “Картулі оцнеба” у 2012-му. Водночас він вдягатиме вишивану сорочку з великими китицями та цитуватиме Грушевського чи Винниченка. Більше Винниченка, аніж Грушевського.
А ще він буде розповідати про те, що “Захід нас зрадив”, що ми маємо спертися на держави Сходу (але не на Росію) і що економічна та духовна єдність важливіша за політичну або мовну. Слова “єдність” і “мир” він узагалі планує зробити головними у своєму лексиконі. А ще він збирається казати на різних ток-шоу, що краще десять років перемовин, аніж один день війни. І робити компліменти жінкам-трудівницям, на яких тримається все суще.
Він мріє, що росіяни за все це пустять його потусуватися “біля труби”. І заробити на сольну виборчу кампанію. Він і його друзі думають, що все це реально. І друзі тих друзів також так думають. Коли їм кажуть, що “труби” не буде в жодному разі, вони сміються. Вони стали дорослими на базарі й не можуть собі уявити, що є такі політичні топоси, де божевілля оголошено вічним козирем.
Політик “N” насправді також не вірить у те, що наша армія втримає агресора. Але нині на публіці він демонструє непохитну віру в перемогу “волелюбного народу”. Він до кінця не впевнений, що війна невідворотна. Але на всяк випадок готується до гіршого. Якщо гірше прийде, у своїх капітулянтських історіях він згадуватиме не фінів, а вірмен 2020-го.
Він би також покладався на позицію “засмученого реаліста”, але розуміє, що “Х” і його однодумці перетворять її на смердючий смітник раніше, аніж він встигне перейти з войовничої риторики на “зважений конструктив”. Тому він готовий бути засмученим ідеалістом. Він навіть не проти того, щоб бути засмученим лібералом. Він лише не знає, за яку позицію йому заплатять більше – за “засмучену націонал-ліберальну” чи за “засмучену ліволіберальну”.
Водночас “N” упевнений, що зможе стати посередником. І не просто посередником, а “посередником у законі”, якого однаково часто запрошуватимуть і на телебачення, і на закриті фуршети, і на міжнародні конференції. Тому він уже тепер фінансує філософські дискусії в YouTube та запрошує до себе потусувати “цікавих поляків” чи “цікавих німців”.
А ще він знайомиться з інвестбанкірами. Він довірчо каже їм: “Ми мусимо забезпечити стабільність у перехідний період. Ви ж розумієте?” Інвестбанкіри зосереджено кивають і тягнуть до рота наступний бутерброд із чорною каспійською ікрою. Вони не вірять ані в “N”, ані в стабільність, але точно знають, що перехідних періодів у майбутньому буде збіса багато. І на всяк випадок треба вислуховувати усяких мутних “рєшал”.
Час від часу “N” зустрічається з “Х”. Вони дивляться один на одного й думають майже одне й те саме: “Невже ця худоба знає щось таке, чого не знаю я?” Відтак вони вітаються і йдуть пити віскі. Або щось інше.
