Як в Україні забороняли “Гараж” Ельдара Рязанова

Як в Україні забороняли “Гараж” Ельдара Рязанова
Наприкінці 1979-го Київ облетіла новина: до нас їде Ельдар Рязанов! У Будинку кіно показуватиме свій новий фільм “Гараж”. Після успіху комедій “Іронія долі…” та “Службовий роман” популярність кінорежисера була в зеніті.

Рязанова давно запрошувала до Києва Ірина Некрасовська, секретар секції художнього кіно Спілки кінематографістів України. Він відмовлявся через напружений робочий графік. У листопаді 1979-го йому передали з Києва презент – славетний торт “Київський” і українську з перцем. У ті часи це був надійний спосіб вирішити в Москві будь-яке питання. Маестро “здався” і згодився приїхати на один день.

Сатиричну комедію “Гараж” він завершив у травні. Фільм прийняли в Держкіно СРСР без зауважень: напередодні на пленумі ЦК КПРС Леонід Брежнєв закликав до гострої критики недоліків. Але наприкінці літа голова Держкіно Філіпп Єрмаш зажадав внесення змін. Режисер опирався, пропонував заздалегідь неприйнятні поправки – час ішов, фільм не виходив у прокат. Москвою закружляли чутки: стрічку заборонили.

Увечері 4 грудня біля Будинку кіно був натовп – охочих виявилося набагато більше, ніж 720 місць Червоного залу. Цікаві подробиці пригадав мій колега і товариш Олег Чорний, відомий кінорежисер, на той час – десятикласник. Він був присутній на творчому вечорі митця.

“Я потрапив туди тільки тому, – пояснив Олег, – що батько, Чорний Володимир Костянтинович, працював на кіностудії ім. Довженка заступником головного редактора. Він роздобув два запрошення – кожне на дві особи. Пішли всією сім’єю: я, батько, мати, сестра”.

Рязанов був “в ударі” – подібних вольностей Будинок кіно досі не чув. Розповів про свій творчий шлях, про складність пробивання сценаріїв, про начальників у сфері культури. Кілька цитат: “Ми живемо у складний час. Люди, які мають величезну кількість телефонів на своїх столах, полюбляють давати поради в галузі мистецтва […]. Я вже зробив фільм про одного дурня, який керує мистецтвом […]. У нас у медицині, сільському господарстві й кіно однаково добре розбираються всі”.

Потім відповідав на записки з залу. Юрій Іллєнко, ведучий вечора, давав гостю можливість говорити вільно, не перебивав у гострих моментах, не ховав записки з відвертими запитаннями. Рязанов, наприклад, розповів, що видатний артист Інокентій Смоктуновський згодився грати Леніна в фільмі “На одній планеті” виключно під тиском обкому партії. Що з телепередачі “Кінопанорама”, яку вів Рязанов, викинули сюжет про екранізацію класичного роману Івана Гончарова “Кілька днів з життя Обломова”: “Хтось там відкрив якусь енциклопедію і побачив, що Ленін ставився до проблеми обломовщини інакше, ніж Микита Михалков, і вони чомусь стали на бік Леніна, а не Михалкова”.

Творча частина тривала півтори години. Після перерви запустили “Гараж”, а Рязанов, Іллєнко й кілька українських режисерів, які подивилися фільм удень, спустилися в ресторан “Вавилон” на першому поверсі. “Під час вечері, – згадував Рязанов, – я запитав не без бравади: «Як гадаєте, доноси три буде?» Режисери, які добре розумілися на обставинах й звичаях, що панували у республіці, запевнили мене, що доносів буде штук двадцять”.

Кияни мали рацію. Вже за кілька днів голова КДБ УРСР Віталій Федорчук письмово поінформував Володимира Щербицького (під грифом “Цілком таємно”) про “тенденційний і політично шкідливий” виступ Рязанова. Пояснив, що в залі були  “оперативні джерела з-поміж компетентних спеціалістів” (тобто стукачі з середовища кінематографістів).

Були й інші інформатори. “Мені батько потім сказав, – пригадав Олег Чорний, – що в першому ряді сиділи якісь люди з КДБ чи з ідеологічного відділу ЦК, які щосили записували, строчили, «брали на олівчик» усі оті вислови Ельдара Олександровича”. Ба більше. “За наявними даними, – вів далі Федорчук, – окремі особи, присутні в залі, проводили магнітофонні записи виступу Рязанова, одна з копій добута нами оперативним шляхом”.

Відтак головний кадебіст переказав зміст деяких сюжетів, що лунали зі сцени, зауваживши, що кінематографічна громадськість засудила їх. Навів слова якогось глядача: “Якби я не знав, що виступає народний артист РРФСР, я би вирішив, що слухаю нахабного антирадянщика”. Щоправда, Федорчук визнав: “Ідейно шкідливі та злостиві висловлювання частина присутніх зустріла бурхливими оплесками, схвальними вигуками та гучним реготом”. Пояснив це так: “Значна частина залу була заповнена особами, зокрема в нетверезому стані, які не мають стосунку до кінематографії”. Останній пасаж типовий для тогочасних документів подібного жанру – мовляв, аплодувати ідейним шкідникам можуть тільки п’янички.

Щербицький наклав резолюцію: “1. Надо вгреть за это т. Левчука и др. отв. лиц. 2. Информируйте тов. Зимянина М.В.”. Отже, народного артиста СРСР Тимофія Левчука, голову Спілки кінематографістів України, викликали “на килим” і “вгріли”. Інших причетних викликали в бюро Київського міськкому. Рязанов згадував: “Юрієві Іллєнку за те, що не обірвав мене, не заткнув мені рота кляпом, не затаврував у прикінцевому слові, оголосили сувору догану з попередженням. Добряче дісталося і директору Будинку кіно, і третьому секретарю райкому партії, в чийому веденні був Будинок кіно, і Ірині Некрасовській”. Про вжиті заходи доповіли секретареві ЦК КПРС Михайлу Зимяніну, партійному ідеологу №2 (після Михайла Суслова). Рязанов чув, ніби “сам Щербицький телефонував Єрмашу, гніваючись на мою обурливу поведінку”.

10 березня 1980-го “Гараж” вийшов на екрани в усьому СРСР. Крім України. Заборону послабили лише через півтора року після показу в Будинку кіно. Принаймні автор цих рядків, киянин, у травні 1981-го їздив з товаришами аж до Вінниці, де в єдиному кінотеатрі на околиці міста крутили “Гараж”. У Києві фільм вийшов набагато пізніше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Забутий київський фільм Віктора Некрасова Дружина Остапа Вишні в кіно