Як Єжи Гоффман знімав в Україні “Потоп” та їздив за “Оскаром”

Як Єжи Гоффман знімав в Україні “Потоп” та їздив за “Оскаром”
Упродовж 1972-го в різних куточках України – на Львівщині та Київщині – польський кінорежисер Єжи Гоффман фільмував епізоди свого “Потопу”, екранізації однойменного роману Генріка Сенкевича про події польсько-шведської війни XVII століття. За кілька років перед цим Гоффман екранізував “Пана Володийовського”цього ж письменника, завершальну частину його історичної трилогії. Певні сцени, до речі, теж зняв в Україні – у Бахчисараї. Радянський глядач побачив тригодинну стрічку скороченою та в чорно-білому варіанті (оригінал – кольоровий). 

“Потоп”– попередня, друга частина трилогії Сенкевича. Задум екранізації виник у Гоффмана після закінчення “Пана Володийовського”: стрічка увійшла до трійки польських фільмів-рекордсменів прокату всіх часів.

Сценарій був завершений у грудні 1969-го. Але коштовні проєкти (бюджет фільму виявився безпрецедентним для польського кіно – 100 млн старих злотих!) не рухаються швидко. Між двома екранізаціями режисер встиг зробити ще й документальну стрічку.

Гоффман почав знімати “Потоп” 1971-го, наступної весни зафільмував кілька епізодів в Україні – біля замків у Підгірцях і Олеську. У Підгірцях виконавець головної ролі Даніель Ольбрихський ледь не загинув: хтось не дотягнув попругу коня, і в сцені кінної атаки актор вилетів із сідла, впавши на кам’яні плити. А слідом галопували 40 коней. Актор встиг притиснутися до стіни й дивом залишився живим. 

Наприкінці спекотної осені 1972 року знімальна група приїхала до Борисполя. Зовні виглядало дуже круто: відомий режисер (у 1969-му його “Пан Володийовський” здобув нагороду на Московському міжнародному кінофестивалі), багатомільйонний бюджет, популярні актори, плівка “Кодак”, об’єктиви Panavision. 

Насправді ситуація була ризикована, адже на початку 1972-го закрили студію “Камера”, виробника “Потопу”, і влада зажадала зупинити виробництво. Якби Гоффман підкорився, фільм навряд відбувся б. Але режисер пішов ва-банк: уклав із Головним управлінням кінематографії угоду, що бере на себе художню й фінансову відповідальність за картину. 

“Було відомо, що в разі провалу це буде моя остання стрічка в житті”, – розповів потім. Довелося скоротити сценарій. Зокрема, повністю прибрали роль дружини двох польських королів Людвіки Марії Ґонзаґи, на яку планували запросити французьку кінозірку Жанну Моро.

“Гоффман обрав найкраще місце для зйомок, – написав у репортажі з Борисполя кореспондент журналу “Советский экран”(№2, 1973 р.). – Тут, звідки рукою подати до Києва, час ніби зупинився. На десяток кілометрів –випалений голий степ, жодного деревця, змілілі стариці Дніпра, спечена минулорічним жорстоким літом земля”.

У згаданому степу мали фільмувати дві битви. У першій, на початку стрічки, шведське військо вдирається до табору поляків, руйнуючи все на своєму шляху. У другій – це вже фінал фільму – польська кіннота перемагає шведів. Для участі в тих сценах Кіностудія ім. Довженка, співвиробник “Потопу”, запросила кавалерійський полк кіностудії “Мосфільм”.

Окрім того, довженківці надали операторській бригаді відкриту автівку “ЗіС”. З неї на швидкості 40 км/год оператор Єжи Вуйцік мав знімати кавалерійські атаки. Проте дорога, якою передбачався рух “ЗіСу”, являла собою сумне видовище: суцільні ями та вибоїни. А обіцяли ж заасфальтувати…

Керівником виробництва став досвідчений довженківець Леонід Корецький, за плечима якого як директора фільмів було чимало відомих стрічок. Але навіть йому знадобилося два тижні, щоб уладнати всі питання з асфальтуванням.

“Ми чекали два тижні, сплачуючи полку «Мосфільму» за кожен день байдикування, – згадував Гоффман. – Спробували протестувати, але люди з полку відповіли: «Забираємо коней, є багато наших фільмів, де вони потрібні». [Продюсер Вільгельм] Голлендер рвав волосся на голові. «Маєш інших коней?» – питаю. «Не маю»”. 

Минуло багато років, і Гоффман довідався, що насправді кавалерійський полк не байдикував, а потихеньку заробляв гроші: нелегально щодня 30-40 вершників знімалися в Миколи Мащенка, який неподалік фільмував телесеріал “Як гартувалася сталь”. 

Натомість коли проблеми з асфальтівкою розв’язали, польська знімальна група спробувала надолужити згаяний час. “Знову і знову йде в атаку кавалерійський полк «Мосфільму»,– описував згаданий репортер “Советского экрана”, –знову і знову лунають над полем битви накази польські та російські, знову і знову кінні лави повертають на початкові рубежі, щоб атакувати ще раз”.

Прем’єра “Потопу” відбулася 2 вересня 1974-го. Фільм тривалістю понад п’ять годин (!) зробив Єжи Гоффмана класиком за життя. Проте висунення стрічки на “Оскар” сталося випадково: за словами режисера, Польща була зацікавлена в іншій картині.

Однак у Варшаві стрічку побачив американський композитор Броніслав Капер, з його ініціативи Американська кіноакадемія запросила “Потоп” узяти участь у змаганні за золоту статуетку. Режисер вирушив із копією фільму до Нью-Йорка, не маючи навіть бюджету для промоції. 

Капер познайомив Гоффмана з видатним піаністом Артуром Рубінштейном, уродженцем польського міста Лодзь і великим шанувальником Генріка Сенкевича. Маестро публічно оголосив, що скасовує концерт заради перегляду “Потопу”. Новину розповсюдили американські газети… У кінозалі – аншлаг. “Люди сиділи на сходах, стояли під стінами, – з приємністю споминав режисер. – Цікавилися, що то за фільм, заради якого Рубінштейн утік із власного виступу”. Кращої реклами годі уявити!

Стрічка потрапила до престижного короткого списку в номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”(представляла Польщу, натомість Кіностудія ім. Довженка згадана в титрах – уперше впродовж усіх оскарівських змагань). Але на 47-й церемонії вручення “Оскарів”8 квітня 1975-го переможцем оголосили “Амаркорд”Федеріко Фелліні.

“Потоп” вийшов у радянський прокат 1976-го накладом 616 копій, дубльований російською. Цензорські ножиці прибрали зі стрічки 37 хвилин. Але й у такому вигляді картина мала неабияку популярність – кожну з чотирьох серій подивилися в середньому 30,5 млн людей, тобто загалом було продано понад 120 млн квитків!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *