Як землероби захопили Європу

Як землероби захопили Європу
Ще вісім тис. років тому єдиними мешканцями Європи були напівкочові мисливці-збирачі, які пересувалися багатими на ресурси зеленими лісами цього континенту – пише Лаура Спінне в журналі Scientific American.

Вони залишили за собою багато слідів у вигляді мезолітичних знарядь, серед яких і насаджені на дерев’яні палиці крем’яні наконечники, за допомогою яких вони рибалили, полювали на оленів і турів та збирали їстівні рослини. Багато з тих давніх людей, як підказують нещодавні генетичні дослідження, мали темне волосся і блакитні очі, а нечисленні скелети, знайдені під час розкопок, вказують, що вони були високими й добре складеними. Їхня мова залишається для нас таємницею.

Через три тис. років ліси, у яких вони мешкали, були перетворені на сільськогосподарські поля, де вирощувалася пшениця й сочевиця. На континенті почали домінувати землероби. Археологи ХІХ ст. добре усвідомлювали цю зміну: на розкопках вони знаходили кістки свійських тварин, глиняне начиння із залишками насіння і – що найцікавіше – загадкові поховання, таємниці яких ми все ще намагаємося розгадати. Рільництво не лише вплинуло на формування нової моделі господарювання, але й спричинило зміну кулінарних вподобань, виникнення металевих знарядь праці, нових підходів до використання землі, а також відмінних від попередніх стосунків між людиною і природою та між самими людьми.

Упродовж 150 років науковці ламали собі голови, чи землероби із Близького Сходу принесли до Європи свою неолітичну культуру, чи це була швидше передача ідей, а не людей. Однак уже на початку ХХІ ст. генетики, як-от Мартін Річардс, який працював тоді в Оксфордському університеті, дослідили генетичну спорідненість і подібність між популяціями та виявили, що, поза всяким сумнівом, це самі землероби прибули до Європи, пересуваючись шляхами через Егейське море до Греції і через Босфор на Балкани. А потім вирушали далі на захід.

У наступні роки завдяки роботі команди Сванте Пебу з Інституту еволюційної антропології ім. Макса Планка, що в Лейпцигу, вдалося добути і прочитати ДНК із викопних людських останків. Завдяки цій технічній революції стала можливою співпраця на небаченому досі рівні між генетиками й археологами, які масово кинулися відчитувати гени давніх мисливців-збирачів чи  землеробів.

Відтоді, як у 2016 році Крістіна Ґамба, археологиня, яка тоді працювала в Трініті Коледжі в Дубліні, знайшла кістку мисливця-збирача серед останків ранньої землеробської спільноти на одній з угорських локацій, наш образ стосунків між резидентами і прибульцями ззовні надзвичайно збагатився й ускладнився. На деяких територіях обидві групи змішувалися мало не від першої зустрічі, а деінде вони перебували в ізоляції сотні, якщо не тисячі років.

Часом землероби хвалили своїх попередників, іншим разом одні нав’язували свою волю іншим і навіть заперечували їхню людяність. Але певну постійну тенденцію таки вдається вловити. З часом кількість землеробів зростала, а мисливці-збирачі, що мешкали по сусідству, асимілювалися або витіснялися на маргінес – як географічно, так і соціально. Таке збільшення нерівності могло призвести, принаймні на деяких теренах, до того, що визнання людей з мисливсько-збирацьким корінням за невільників, або й до принесення їх у жертву, щоб вони супроводжували своїх господарів у потойбіччі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Прадавні крокодили ходили на двох ногах? Прадавні вбивці