Як Жан-Поль Бельмондо й Луї де Фюнес “негативно впливали” на радянську молодь

Як Жан-Поль Бельмондо й Луї де Фюнес “негативно впливали” на радянську молодь
Комітет держбезпеки заопікувався кінопрокатом 1981 року після інциденту в Каневі. На вечорі відпочинку – спочатку “культурна програма”, потім танці – ведуча запитала присутніх, які радянські фільми останнього часу їм сподобалися. 16-річний Юрій Бойко, учень місцевого культосвітучилища, передав записку, у якій написав, що не любить радянських фільмів і взагалі нічого радянського, а справжнє мистецтво є тільки на Заході.

Як на ті часи – дуже зухвале зізнання. За хлопця взялися “представники громадськості”, провели з ним кілька виховних бесід, а невдовзі “у зв’язку з хуліганськими діями” він сів за статтею Кримінального кодексу.

Черкаський обком КПРС наказав райкомам компартії та комсомолу влаштувати вибіркове анкетування учнів інших закладів області. Результати приголомшили: понад половина опитаних, порівнюючи радянські та закордонні фільми, віддала перевагу останнім.

Зокрема, на користь іноземної кінопродукції висловилися 56% учнів Корсунь-Шевченківського педучилища, 49% учнів середніх шкіл Христинівського району, 41% вихованців середніх шкіл міста Черкаси тощо. Причому йшлося не про стрічки “соціалістичних країн”, а про фільми виробництва США та держав Західної Європи, що лише посилювало ситуацію.

Наприклад, учень Стеблівського СПТУ №9 в анкеті написав, що йому “подобаються такі іноземні фільми, де багато кохання та бійок”, а учень Черкаського медичного училища назвав фільми, які викликали в нього захоплення: “Слідчий Файяр на прізвисько «Шериф»” та “Жорстоке обличчя Нью-Йорка”.

Насправді нічого страшного в згаданих стрічках нема. Кримінальна драма про молодого непідкупного слідчого Файяра здобула приз Луї Деллюка як найкращий французький фільм 1976 року, а також три номінації на премію “Сезар” Французької академії мистецтв і технологій кінематографа.

А італо-мексиканська соціальна драма “Жорстоке обличчя Нью-Йорка” розповідає про трагічну долю мексиканського емігранта в Сполучених Штатах. Цей фільм швидше викривальний – показує безжальну експлуатацію іноземних робітників, корупцію тощо.

Але ідеологічні структури вдарили на сполох – молодь розкладається, підпадає під вплив буржуазної ідеології… Цікаво, чого вони очікували? Що юнаки й дівчата згадають серед улюблених фільми на кшталт “Ленін у Парижі”? Сумнівно. На нього вчителі водили свої класи за вказівкою “згори” – не можна було допустити, щоб стрічка про вождя світового пролетаріату йшла в порожніх залах. Але така “зобов’язалівка” лише підсилювала бажання подивитися щось інше, цікавіше.

Сигнали про викривлені орієнтири молодого покоління докотилися до КДБ УРСР. А там уже зобразили справу так, ніби демонстрація іноземних фільмів – результат діяльності “спецслужб супротивника”, які “наполегливо прагнуть негативно впливати на радянських людей через «проштовхування» на екрани нашої країни закордонної продукції”.

Саме такі формулювання містить доповідна записка “Про негативний вплив зарубіжних фільмів на окремих радянських громадян”, що її подав до ЦК КПУ голова КДБ УРСР генерал Віталій Федорчук 5 вересня 1981 року.

Слід зауважити, що виходу в прокат завжди передувала офіційна закупівля стрічок “Совінфільмом”, переклад діалогів, дублювання голосами відомих акторів, клацання цензорських ножиць (вирізали сцени з еротикою, насиллям тощо), оформлення дозволів на показ у кінотеатрах – це передбачало затвердження урядовцями вищого ешелону.

Далі Федорчук, посилаючись на думку “компетентних джерел з числа фахівців-кінознавців і кінокритиків”, назвав фільми, що мають “негативний вплив, який збільшується, на певну частину радянських громадян, особливо на молодь”: кінокомедія “Жандарм одружується” з Луї де Фюнесом, три фільми з Жаном-Полем Бельмондо (кримінальний трилер “Приватний детектив”, комедія “Потвора” й бойовик “Хто є хто”), а також пригодницький “Безодня” – усі вони “пропагують насилля, секс і наркоманію”. А те, що, наприклад, “Безодня” мала номінації на “Оскара”, “Золотий глобус” і премію BAFTA, жодного значення не мало.

Німецька кінокомедія “Троє на снігу”, іспанський мюзикл “Коли тебе нема” й мексиканський бойовик “Мокрі спини” завинили тим, що “приховують соціальні протиріччя апіталістичного світу”.

І то ще не все. Упродовж 1980-1981 рр. на Черкащині вилучили 38 стволів нарізної зброї, 516 мисливських рушниць і багато патронів. “Із загальної кількості осіб, які незаконно зберігали зброю, – підкреслив Федорчук, – понад 50% становить учнівська та робітнича молодь. Окремі молоді люди, пояснювали своє бажання придбати зброю намаганням наслідувати «героїв» зарубіжних кінобойовиків («Принцип доміно», «Кусень хліба», «Удар головою» тощо)”. Тобто в зростанні злочинності завинив кінопрокат…

Головних причин такого становища, на думку КДБ, дві. Перша: молодіжні газети не друкують “проблемних статей, які готують читача до критичного осмислювання й сприйняття західної кінопродукції”. Друга: брак “переконливої реклами на окремі радянські фільми, слабка їх пропаганда в трудових колективах і навчальних закладах”. Як наслідок, “ряд вітчизняних кінострічок успіху успіхом не користуються і демонструються в напівпорожніх залах”. 

Так сталося тому, що “Держкіно УРСР, Спілка кінематографістів, Держтелерадіо УРСР, Спілка журналістів України та відділ кінознавства Інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії АН УРСР питаннями критики творів буржуазного кінематографа фактично не займаються”.

Генерал запропонував “ввести в практику політично правильну анотацію іноземних кінострічок перед їх демонстрацією (магнітофонний запис чи титри в фільмі)”, “залучати до участі з викриття чужих нам поглядів і звичаїв, що їх пропагують зарубіжні фільми, наукових працівників відділу кінознавства Інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії АН УРСР і викладацький склад кінофакультету Київського театрального інституту”, а також запровадити “суворіший відбір” під час закупівлі іноземних стрічок.

З документом ознайомився особисто Володимир Щербицький. Його резолюція: “Треба глибоко і серйозно зайнятися цим питанням. Вжити рішучих заходів у республіці. Поставити питання перед ЦК КПРС”.

На щастя, помітних наслідків цієї історії не було. А в травні 1982-го Федорчука забрали до Москви. Доповідна остаточно лягла в далеку шухляду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *