By 
Ще у своїй варшавській промові президент США Джо Байден сказав, що потрібно прибрати путіна від влади. Після цього деякі західні політики заметушилися і взялися йому опонувати, мовляв, ай-ай, так не можна, а як же діалог? Наче розмови із кремлем колись дійсно мали предметний характер. Білий дім пояснив, що американський президент не мав на увазі фізичне усунення й що США не здійснюватимуть щодо цього жодних спецоперацій. Проте це дуже б здалося зробити. Інакше є ймовірність, що росія путінізує Захід.
Президент Байден щораз рішучіше висловлюється щодо дій путіна. Називає його різником, а війну, яку той провадить проти українського народу, – геноцидом. Навіть говорить про те, що російському диктаторові доведеться заплатити за свої воєнні злочини в Україні, за весь той жах, який творять тут російські війська. Проте навіть такі слова лякають багатьох союзників, одержимих темою “діалогу” з агресором. І якщо одні просто говорять, що подібні заяви обірвуть мости та зроблять діалог неможливим, то канцлер Австрії навіть встиг відвідати путіна в москві, ставши першим західним політиком, що зробив це після початку повномасштабного нападу росії на Україну. Проте ця зустріч так нічим і не закінчилася, бо для діалогу потрібні двоє. А путін на розмову не налаштований, адже вважає, що ще може захопити Україну повністю. Та й, відверто кажучи, поки що сторони не мають що запропонувати одна одній.
Та якщо на горизонті замаячить можливість вигідних для кремля умов – він пристане на переговори, навіть якщо російського диктатора називатимуть хоч Чикатилом, хоч Вінні-Пухом.
Одним із тих, хто найбільше переживає про те, аби не називати путіна вбивцею, а війну на знищення українців – геноцидом, є Емманюель Макрон. Французький президент, як і німецький канцлер Олаф Шольц, годинами безрезультатно розмовляє з путіним телефоном. І дуже показовим є те, що така нерішучість та обережність у висловлюваннях і діях можуть коштувати Макронові другого президентського терміну. Тоді його посаду обійме кремлефілка й товаришка путіна Марін Ле Пен. І це якраз той випадок, коли росія дістане змогу розпочати путінізацію Європи, приводячи до влади лояльних до кремля політиків. Тому, поки не пізно, потрібно вдаватися до серйозних дій проти російського диктатора.
Насправді оті вигадки, що їх російська пропаганда поширює про Україну, треба зробити проти самої росії. Тобто рф слід денацифікувати, а точніше – депутінізувати. Якщо не буквально, то принаймні фігурально. А якщо західний істеблішмент не має наміру скидати путіна зараз, то після війни необхідно докласти максимум зусиль, аби росія пройшла через очищення від совково-путінського ідеологічного спадку. Аби росіяни позбулися своєї манії величі, яка насправді свідчить про меншовартість, і тієї ненависти до всього світу за те, на якому дні вони опинилися. Адже за своє жалюгідне становище та репутацію парії вони мали б ненавидіти саме путіна.
Тому в ідеалі росія має бути депутінізованою, десталінізованою, деолігархізованою й далі за списком. Бо навіть якщо раптом у кремлі засядуть не чергові феесбешники чи колишні комуняки, а якимось дивом – ліберали, то однаково дуже швидко виявиться, що їм чимось завинила як не Молдова, то Грузія, як не Білорусь, то Україна. Адже ні народ, ні державний апарат не пройде через жодні зміни. Навіть розвінчання культу сталіна не зробило совок цивілізованою державою. Так само й росія, народ і влада якої не пройшли через ментальне очищення від шкідливого самодурства, ідей путінізму, самодержав’я та авторитаризму, і далі мріятиме про “міцний кулак”, “тверду руку” та інші патерналістські інтенції. Далі задивлятиметься в минуле, мітологізоване пропагандою, замість того, аби вимріювати майбутнє для себе і своїх нащадків. Тому російський народ неодмінно зазнає невдачі як не на перших, то щонайменше на других вільних виборах, привівши до влади чергових узурпаторів і м’ясників, які намагатимуться винити у всіх проблемах кого-небудь, окрім себе.
Зараз Захід має можливість депутінізувати росію руками України. Для цього її слід підтримувати фінансово та зброєю, стимулювати, відкриваючи шлях у ЄС. Водночас варто й далі тиснути на кремль санкціями. Якщо цю нагоду світ змарнує, то нової може вже не бути. Бо диктатор, який відчує смак крові переможеної жертви, може не зупинитися ні перед чим. Чого не скажеш про політиків Заходу.
