ЄС і Китай: в очікуванні 2019

ЄС і Китай: в очікуванні 2019
Цьогоріч на форумі Ялтинської Європейської Стратегії, що проходив у Києві 13-15 вересня, віце-президент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс у рамках обговорення загроз від окремих китайських інвестицій заявив: “Ми залишаємося прихильниками свободи інвестування. Але водночас ми міркуємо про механізм, який зробив би безпечним інвестування в деякі сектори, які визнані стратегічними. […] Якщо ми вважаємо, що від цих секторів залежить наша безпека, то ми маємо право дивитися, хто хоче туди інвестувати, тримаючи цей процес під постійним контролем. Але в усьому іншому, хочу підкреслити – ми відкриті для інвестицій”[1].

Отже, чого чекати від Китаю як загрози не лише для США, а й для ЄС?

Відхід від повоєнної моделі розвитку спричинив падіння обсягів світової торгівлі. Відтак двигуном формування основних економічних центрів, до яких ми відносимо США, Європу та Китай, стало внутрішнє споживання, а не зовнішня торгівля чи інвестиції. Однак у Китаї, на відміну від інших геостратегічних лідерів, інвестиції досі займають вагоме місце в структурі ВВП.

Звісно, при формуванні ВВП інвестиції відіграють вирішальну роль у забезпеченні як поточної, так і перспективної економічної динаміки. Тому міжнародні інвестиційні тенденції можуть визначати як економічну динаміку, так і торговельні потоки.

Дух торговельних воєн, який незаслужено пов’язують з президентом США Дональдом Трампом (хоча кремлівський лідер В. Путін упродовж усіх років свого правління проводив продуктові та газові війни проти України), сьогодні розповсюдився далеко за звичні межі. Якщо раніше економічний простір ділився на західні держави на чолі США та цілий анклав країн під проводом Росії та Ірану, то зараз акценти визначаються трійкою: США, Китай, Євросоюз.

Завдяки інвестиціям та торговельній експансії Китай здобув славу лідера у реалізації амбітних, хоча й неозвучених цілей. У 2017 р. ВВП Китаю сягнув 11 трлн доларів, або 15% глобального ВВП. І хоча останніми роками зовнішньоторговельні операції дещо знизились (відповідно до глобальних тенденцій), товарний профіцит залишився значним – приблизно 5% ВВП країни[2].

Китай був привабливою країною для припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що посприяло стрімкому розвитку його економіки. Однак лібералізація капіталів та торговельна експансія, що вимагала фінансової підтримки китайських корпорацій, спричинили нарощування експорту ПІІ. Попри мінливість потоків ПІІ, частка імпортних інвестицій до Китаю становить 7-9%[3] світового обсягу.

Експортна експансія Китаю, зокрема технологічний експорт, стала можливою здебільшого завдяки іноземним інвестиціям. І якщо на початку інвестиційного залучення Китай переважно використовував власну дешеву робочу силу у нескладних складальних і переробних виробництвах, то зі збільшенням надходжень зросла і складність, технологічність, інноваційність та комплексність підприємств. Імовірно, згодом Китай посилить свої позиції як експортера технологій у сфері ІТ, де раніше домінували американські і японські компанії.

Однак зміни у структурі виробництва та зовнішньої торгівлі Китаю зумовлені високим рівнем інвестицій не лише в основний капітал, а й у дослідження та впровадження. Якщо в середині 2000-х рр. Китай щорічно витрачав на дослідження 1,3-1,4% ВВП, то останнім часом цей показник сягнув 2,1% ВВП. У 2015 р. на наукові розробки Китай виділив понад 230 млрд доларів, поступившись лише США (2,8% ВВП, або понад 500 млрд доларів)[4].

ЄС також планує збільшити свої витрати на дослідження з 77 млрд євро в поточному бюджеті до 160 млрд євро. Про це під час виступу в Європарламенті 14 березня 2018 року повідомив голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер: “Якщо ми це зробимо, ЄС стане одним із провідних світових гравців у галузі досліджень та інновацій”[5].

Економічну діяльність і зовнішню експансію Китаю активно підтримує банківська система, де провідну роль відіграють чотири найбільші банки у світі. Станом на початок 2017 р. вони акумулювали понад 11,9 трлн доларів активів, зокрема Індустріальний і комерційний банк Китаю – 3,47 трлн доларів, Китайський будівельний банк – 3,02 трлн доларів, Аграрний банк Китаю – 2,82 трлн доларів, Банк Китаю – 2,60 трлн доларів[6].

Саме завдяки державній банківській політиці китайський бізнес отримує інвестиції, а також великі і дешеві кредити. А от обсяг кредитів для крупних державних підприємств проти позичок для приватного сектору невпинно зростає. Збільшується й частка імпорту з ЄС, що в 2016 році досягла 208,0 млрд доларів, або ж 13,1% від загального імпорту Китаю[7]. Це вказує на підвищений попит китайського середнього класу на якісні товари і продукти з Європи. Експорт до ЄС у 2016 році становив 338,3 млрд доларів (16,1%).

У статті “Трампономіка” від 23 серпня 2018 р. уже йшлось про те, що успішна реалізація економічної політики Білого дому передбачає стабільний приплив інвестицій до США, тобто Америка як імпортер ПІІ буде дедалі привабливішою і прибутковішою, унеможливлюючи вихід китайських ПІІ на американські ринки. До того ж США планують запровадити обмеження на входження іноземного капіталу (насамперед, своїх головних конкурентів, до яких належить і Китай) у стратегічні галузі і сфери (інформаційну, комунікаційну, фінансову, технологічну).

Очевидно, за прикладом США ЄС також захоче обмежити експансію торгівлі та інвестицій Китаю на свої ринки, однак навряд чи зможе це зробити. Зниження ставок, особливо у короткостроковому аспекті, вимагатиме і скорочення видатків (компенсаційні заходи не зможуть мати швидку результативність). Такий відхід від моделі “соціальної ринкової економіки”, що притаманна багатьом країнам ЄС, може мати негативні політичні наслідки.

Тому ЄС радше візьме “на озброєння” інституційні складові, вказуючи китайським компаніям на порушення принципів СОТ та екологічних вимог. Наприкінці 2017 р. Європарламент саме ухвалив нові антидемпінгові правила для захисту робочих місць і промислового виробництва в ЄС. Такі заходи мають “посилити охорону європейської торгівлі від демпінгового імпорту”, додати до правил соціальні та екологічні критерії, звільнити європейські компанії від зайвого бюрократичного пресингу, підтримати малі та середні підприємства. Усі ці дії начебто спрямовані проти недобросовісного і неякісного імпорту з третіх країн (в яких держава прямо чи опосередковано субсидує виробництво металів, хімікатів), однак передусім вони захищають бізнес і робочі місця. Звичайно, екологічні та антидемпінгові заходи зможуть проявитись набагато пізніше, ніж “драконівські” митні та податкові, тому, найвірогідніше, найближчими роками за такого курсу Євросоюз не зможе стабілізувати зовнішньоторговельне сальдо з Китаєм.

Гальмування економічної динаміки розвинутих європейських країн, що впродовж останніх десятиліть були світовими центрами поглинання товарів і послуг, та одночасна підтримка глобальної свідчить про необхідність започаткування нової філософії розвитку європейської цивілізації, про потребу вироблення і запровадження парадигми ефективної економіки.

 

[1]Європейська правда: ЄС хоче сам контролювати інвесторів стратегічних підприємств – Домбровскіс

[2] Тут і далі цитуємо за: Глобальні тенденції і перспективи: світова економіка та Україна: Юрчишин В. Чинники і складові структурних змін у світовій економічній системі і наслідки для України. Аналітична доповідь

[3] World Investment Reports

[4] World Bank Indicators

[5] Sciencebusiness: Éanna Kelly. Juncker dreams of €160B for research

[6] The World’s 100 largest banks

[7] TRADE MAP

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ