By 
У грудні 2017 року іранське інформаційне агентство The Mehr News Agency із посиланням на телекомпанію Al-Kawthar розповсюдило сенсаційне повідомлення про те, що Туреччина, Азербайджан, Киргизстан і Монголія планують створити в 2018 році “Об’єднану армію тюркського світу – Євразійський військовий союз”.
У повідомленні йдеться, що план створення спільних збройних сил тюркський світ розробив ще в 2013 році. До того ж Монголію як єдину нетюркську країну запросили в новий союз у статусі “євразійських сил безпеки”, але через невідомі причини країна відмовилася від пропозиції, тож план тоді так і не реалізували.
До ідеї повернулися в 2017 році. За задумом країн-учасниць нового об’єднання, мета створення Євразійських військових сил – підтримка миру і безпеки в регіоні, виконання миротворчих функцій на кшталт ООН, гарантування безпеки посольств, а також обмін інформацією та військовим досвідом між об’єднаними тюркськими силами. Жандармерія кожної держави-члена діятиме на основі квоти, виділеної “збройним силам з позиції євразійських сил безпеки”.
Ініціатором і організатором “тюркського НАТО” є Туреччина. Саме її збройні сили матимуть найактивнішу роль у новому союзі, зокрема вони навчатимуть військовослужбовців інших країн.
Наразі міністерство оборони Монголії спростовує інформацію про свою причетність до нового військового альянсу, називаючи її “безпідставною”. Це дало поштовх вважати, що повідомлення про створення єдиної армії Азербайджану, Туреччини, Киргизстану і Монголії є лише чутками.
Тим часом азербайджанський портал Armiya.az із посиланням на турецьке видання Milliyet надає додаткову інформацію: на першому етапі об’єднані сили Туреччини, Азербайджану, Киргизстану і Монголії називатимуться “Асоціацією правоохоронних органів військового статусу Євразії”. Її символом повинен стати кінь і чотири зірки.
Про створення майбутньої армії пишуть лише турецькі та іранські ЗМІ. Медіа-ресурси у цих країнах перебувають під жорсткою урядовою цензурою, зокрема іранське інформаційне агентство The Mehr News Agency, що першим повідомило цю новину, належить Ісламській ідеологічній організації. Тобто поява інформації про створення військового об’єднання є або спланованим витоком даних, щоб відслідкувати реакцію світової спільноти, або ж не всі держави майбутнього альянсу бажають анонсувати його створення і привертати до себе зайву увагу.
Турецький чинник в ідеї тюркського військового союзу
У Туреччині євразійська ідея з’явилась ще в 90-ті роки, після розпаду Радянського Союзу. Вона розпочалася з гасла “тюркський світ від Адріатики до Великої китайської стіни”, і була націлена на підвищення впливу Туреччини в регіональній політиці шляхом захисту і підтримки тюркського населення регіону. Акцентуючи на мовній, культурній і етнічній спільності, Анкара намагалась стати другим “великим братом” для країн Південного Кавказу і Центральної Азії, водночас обіцяючи економічну допомогу та інвестиції. У новій геополітичній ситуації в Туреччині з’явився вельми впливовий прошарок інтелектуалів і політиків, що прагнули перегляду існуючої кемалістської політики невтручання у зовнішні конфлікти, особливо на Близькому Сході. Згодом з’явились нові доктрини: “неоосманізм” і “неопантюркізм”, які мали забезпечити Туреччині роль нової геополітичної осі і регіональної держави, тобто заміни “статус-кво на пошук нових горизонтів”[1]. З 90-х років ХХ століття Туреччина починає вести свою геополітичну гру.
У 2008 році у США вийшла книга американського політолога Джорджа Фрідмана “Наступні 100 років: Прогноз подій XXI століття”. Автор передбачає, що у геополітичному просторі з’являться новы великі гравці: Японія, Туреччина, Польща та Мексика. Туреччина розширить свій вплив на Кавказ і частину Середньої Азії, буде активно торгувати з Кримом та Одесою, де її інтереси зіткнуться з інтересами України та Польщі.
Сфера впливу Туреччини у 2050 році згідно прогнозу Джорджа Фрідмана.
З 2009 року Туреччина активно співпрацює з інтеграційним об’єднанням тюрків Тюркська рада. Її членами є учасники Євразійського економічного союзу – Казахстан і Киргизстан. До Тюркської ради також приєднався Азербайджан, а Узбекистан і Туркменістан мають статус ймовірних членів. Організація прагне об’єднати тюркські держави задля зміцнення їхньої співпраці. Однією з цілей Тюркської ради є також “заохочення ефективної регіональної і двосторонньої співпраці у військово-стратегічній сфері”. Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі. Об’єднання має свій прапор, який, на думку глави турецького МЗС Ахмеда Давудоглу, повинен стати обов’язковим у всіх тюркомовних країнах разом з національним на зразок прапора ЄС в європейських країнах.
Прапор Тюркської ради
Створення об’єднаної армії не є раптовим чи несподіваним явищем. Ще в березні 2015 року посол Туреччини в Баку Ісмаїл Альпер Джошгун розповів азербайджанському виданню Trend, що певні політики й експерти наголошують на необхідності альянсу. За словами посла, створити єдину армію складно, проте тюркські країни, розташовані в стратегічно важливому регіоні, повинні налагодити діалог між собою. Прикладом такого діалогу є Туреччина і Азербайджан, які практикують спільні військові навчання. “Незалежно від наявності або відсутності об’єднаної армії в тюркського світу, його країни є діловими партнерами. І не лише держави тюркського світу, але і інші країни можуть приєднатися до цього партнерства як спостерігачі”, – заявив посол[2].
Російський чинник
З одного боку, створення “тюркського НАТО” як альтернативи Північноатлантичному альянсу є вигідним для Москви. Перспектива виходу Туреччини з НАТО або послаблення її впливу в ньому є дуже привабливою для Росії. А якщо турецькі ЗС, які мають одну з найсильніших і найбільших сухопутних армій в регіоні, стануть військовими союзниками Москви, то це стане перемогою путінського режиму на зовнішньополітичній арені. З іншого боку – Туреччина може стати серйозним геополітичний конкурентом Росії. Ще однією проблемою для Кремля буде процес розширення майбутнього тюркського військового блоку коштом інших самостійних тюркських держав цього регіону, а саме Казахстану, Узбекистану, Туркменії. А ці країни вже у сфері інтересів Росії, деякі з них є навіть членами ОДКБ, що може перешкоджати їхньому об’єднанню під прапором єдиної тюркської армії.
Не менш небезпечною тенденцією для Росії є значне зростання мусульман, яких сьогодні у країні15%[3]. Через 20 років їхня кількість може зрости до 25–30%. Якщо сьогодні загальне населення Росії перевищує 140 млн осіб, а без тюркомовних народів – майже 100 млн, то можна припустити, що у майбутньому влада в Росії перейде до тюрків. Тож турецький пантюркізм як політична доктрина консолідації тюркських народів на основі спільності культури, релігії і мови є загрозою торгівельним і стратегічним російським інтересам в колишніх республіках СРСР і цілісності самої Росії.
Чинник НАТО
Створення тюркського військового блоку може стати проблемою і для НАТО. Небезпека полягає у тому, що Євразійські військові сили, виходячи із складу учасників, можуть стати військовими союзниками ОДКБ, а ймовірний розкол між Туреччиною і Північноатлантичним альянсом може змусити Анкару шукати собі військових союзників. Уже зараз відбувається військово-політичне зближення Росії з Туреччиною, особливо в рамках сирійського воєнного конфлікту. Ймовірно, Анкару перестав влаштовувати диктат США в НАТО. Ще одним доказом того, що ініціатором нового союзу є саме Туреччина, є її марні спроби ввійти до ЄС. Тож Туреччина залишилася і за рамками PESCO – нового європейського оборонного союзу, членами якого стали 25 європейських країни-членів ЄС.
У січні 2018 року президент Туреччини Реджеп Ердоган після зустрічі з президентом Франції Еммануелем Макроном в Парижі поскаржився на те, що турки “втомилися” чекати членства в Євросоюзі, і це може підштовхнути їх до “іншого рішення”. Чи є це “рішення” вступом до ЄАЕС або створенням “тюркського НАТО” – невідомо.
Якщо Туреччина і ЄС не знайдуть невдовзі спільну мову, то до 2019 року Ердоган може провести референдум щодо вступу Туреччини в ЄАЕС. Тим паче, що на саміті Тюркської ради в 2014 році Нурсултан Назарбаєв запропонував Туреччині стати асоціативним членом Євразійського економічного союзу.
Проблеми створення “тюркського НАТО”
Ініціатори створення нового військового об’єднання можуть зіткнутись з низкою проблем. Деякі потенційні країни-члени не мають спільного кордону, їх об’єднує лише чинник тюркського походження. Політика Бішкеку не влаштовує Азербайджан та Туреччину. Колишні президенти Киргизстану не підписали документ, що підтримує територіальну цілісність Азербайджану. Також Киргизстан відмовив Туреччині в проханні закрити на своїй території центри, що належать опозиційному турецькому лідерові Фетхуллаху Гюлену.
Окрім того, Анкара перебуває в асоціативних стосунках з ЄС і є повноправним членом НАТО, а враховуючи нинішню ситуацію в регіоні, загрозу курдського сепаратизму, сусідство з Сирією і Іраком, Ердоган навряд чи ризикуватиме і робитиме різкий геополітичний розворот, покидатиме Північноатлантичний альянс і відмовлятиметься від співпраці із Заходом. Принаймні, поки не стабілізується ситуація на Близькому Сході. На це все накладаються і непрості стосунки Анкари із Кремлем, пов’язані із збитим російським літаком, та московськими санкціями проти Туреччини.
Отже, глобальні виклики та загрози початку ХХІ століття і руйнування системи міжнародної безпеки підштовхнули країни, що є регіональними лідерами до об’єднання у нові військові блоки. Вже наприкінці 2017 року ЄС заявило про створення PESCO – нового європейського оборонного союзу, а тюркські провладні ЗМІ – про альянс Євразійських військових сили. У 2015 році проект об’єднаної армії анонсувала Ліга арабських держав.
Особливе занепокоєння викликає те, що країни об’єднуються у військові блоки за цивілізаційним (мовним, релігійним і культурним) принципом, а це дуже нагадує відому працю Самуеля Гантінгтона “Зіткнення цивілізацій”…
[1] Cm. Atilgan Bayar. Neo-Osmanlilar, «Aktuel», No. 49, 11-17.06.1992, Malik Mufti. Daring and Caution in Turkish Foreign Policy, “The Middle East Journal”, vol. 52, No. 1, Winter, 1998, pp. 46-49, Ola Tunander. A New Ottoman Empire? The Choice for Turkey: Euro-Asian Centre vs National Fortress, “Security Dialogue”, vol. 26(4), 1995, pp. 413-426.
[2] Настало время создать армию тюркоязычных государств!
[3] Вікіпедія: Населення Росії
