By 
Кілька днів тому Міністерство національної оборони Польщі повідомило, що встановлені на польсько-білоруському кордоні прожектори були пошкоджені внаслідок обстрілу з пневматичної зброї із території Білорусі. Ще раніше всі ми могли бачити в ЗМІ чи в соціальних мережах відеоматеріали, як нелегальні мігранти з Азії й Африки, що прориваються через Лукашенкостан у Європу, знищують огорожу на польському кордоні засобами, які їм видали білоруські служби, у той час, як представники цих служб лазерами засліплювали польських прикордонників. Для людей, які застали комуністичний період із його догмою “ґраніца на замкє”, такі картинки видаються немислимими, адже силовий прорив кордону вважається актом агресії проти держави, що дає цій державі право на самозахист із застосуванням зброї. То як таке можливо? Про це треба питати Європейський Союз.
Утім, ЄС і сам шокований тим, що відбувається на його східних кордонах. Уже багато років тисячі мігрантів з усіх кінців світу намагаються дістатися до заможної й цивілізованої Європи, втікаючи зі своїх безперспективних країн, часто опанованих злочинною владою й охоплених воєнними конфліктами. Спочатку європейці їх навіть запрошували як необхідну робочу силу, потім почали стримувати як надлишкових претендентів на користування соціальними благами, розділяючи на легальних і нелегальних мігрантів. Однак за останні кілька років хвиля нелегалів, які до того ж прибували в Європу не так працювати, як користуватися благами, перетворилася для “старого континенту” на повінь, що приносить зі собою все більше сміття.
Ця хвиля йшла здебільшого з півдня та південного сходу через Середземномор’я і прибивалася до берегів Греції, Італії та Іспанії. Після більш чи менш ретельної перевірки й умовної сегрегації вона просувалася вглиб континенту. Усі ці роки Європа примудрялася якось “перетравлювати” наплив “зайвих нахлібників” (щоправда, зі щораз сильнішою гикавкою), тому ситуація на її південних кордонах видавалася підконтрольною. Однак те, що почалося цього року на східних рубежах ЄС, стало значною несподіванкою для більшості як єврочиновників, так і звичайних європейських обивателів. Силовий прорив кордону суверенної держави для того, щоб пройти через її територію до іншої країни Союзу, яка теж не запрошувала інтрузів, а ще й за виразного сприяння мундирних служб сусідньої країни – такого ЄС ще не бачив. І як на таке реагувати?
Річ у тому, що Європейський Союз, десятиліттями контролюючи потоки легальної та нелегальної міграції, сам загнав себе в пастку, з якої тепер не надто і знає, як вибратися. Ухвалюючи міграційні закони і правила на основі власних цінностей – рівності і свободи, шанування громадянських прав і захисту базових потреб людини тощо, – європейці зовсім не сподівалися агресії у формі “гібридної міграції”. Щоб це переосмислити і якось впорядкувати по-новому, потрібен час. Але якраз цей час те зло, яке ховається за “гібридною міграцією”, використовує для атакування європейських кордонів.
Саме тому перші жертви таких атак – Польща й Литва – змушені оборонятися, роздираючись між національним законодавством і спільними правилами ЄС. Польща своєю рішучою відсіччю нелегальним мігрантам уже викликала багато критики з різних європейських столиць, але громадська думка більшості звичайних європейців є радше прихильною до поляків.
Можливо, саме тому Єврокомісія минулого вівторка запропонувала вжити тимчасових правових і практичних заходів для Польщі, Литви й Латвії, які зіткнулися з міграційною кризою на своїх кордонах із Білоруссю. Ці заходи передбачають, зокрема, збільшення періоду на реєстрацію заяв про притулок до 4 тижнів замість 3–10 днів; реалізацію тимчасового утримання мігрантів у притулках на кордоні без можливості для них вільно пересуватися країною; спрощення процедури депортації та відмови в наданні притулку тощо.
Усі, однак, розуміють, що такі заходи є не тільки тимчасовими, але й недостатніми. Польща відразу ж назвала ці пропозиції контрпродуктивними. “Комісія ухвалила рішення, яке є абсолютно протилежним тому, що ми запропонували, – сказав посол Польщі в ЄС Анджей Садош. – Ми запропонували, щоб відповіддю на гібридну атаку була можливість призупинення процедур надання притулку, а не їх продовження”. Отже, слід очікувати, що ситуація розвиватиметься в бік посилення правил європейської самооборони. І зовсім не тому, що кілька тисяч мігрантів на території Білорусі є такою вже великою загрозою для ЄС загалом чи для Польщі або Литви зокрема.
Європейці чудово розуміють, що посиленням власної безпеки вони мають захиститися не так від нелегальних мігрантів, як від тих, хто їх використовує для атак на європейські кордони, – від РФ і Путіна.
А в цій грі посилення фізичного кордону відіграє зовсім невелику роль. Тут ідеться про умовний кордон російських інтересів, які сам президент РФ озвучив однозначно – жодного просування НАТО і ЄС на схід. Тобто для того, щоб гібридні мігрантські кризи на східних кордонах ЄС припинилися, Захід повинен погодитися з тим, що Україна, Молдова і Грузія (не знаю, чи є ще сенс згадувати про Білорусь) навіки залишаться “буферною зоною” між Заходом і Сходом.
