By Полковник Петро Болбочан стояв біля витоків української армії. У революційному 1917 році він став командиром Республіканського полку, згодом – очільником Запорізького корпусу. У 1918 році Кримський похід приніс йому визнання, а вже за Гетьманату 35-річний Болбочан, командир 2-го Запорізького пішого полку, прославився як невтомний борець з більшовиками.
Дослідники В. Сідак, Т. Осташко та Т. Вронська у своїй монографії “Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника” зазначають, що у серпні 1918 року 2-й Запорізький полк під командуванням П. Болбочана з двома гарматними батареями було перекинуто на протибільшовицький фронт на Чернігівщину в район Новозибків–Новгород-Сіверський, де “запорожці впродовж 3-х місяців вели виснажливі бої з червоноармійськими загонами”. Та це не зовсім так. Болбочанівці протистояли червоноармійцям у вересні–жовтні 1918 році (тобто 2 місяці), про що, зокрема, зазначалось у телеграмі до Полтави Українського телеграфного агентства від 9 листопада 1918 року з повідомленням тексту наказу військового міністра. З неї довідуємося, що корпус П. Болбочана розташовувався в районі м. Стародуба.
За заслуги у боях з більшовиками нагородили всіх козаків та старшин 2-го пішого Запорізького полку, а П. Болбочана 5 листопада 1918 року підвищили до полковника. У наказі військового міністра Української Держави від 9 листопада 1918 року зазначалося, що конкретною причиною нагородження Болбочана було зіткнення з більшовиками 8–10 жовтня 1918 року поблизу села Каменського, “коли козаки, обійдені зо всіх сторін переважаючими силами супротивника, пробились в напрямку на Колпинці, завдавши великих втрат ворогові та, отримавши підкріплення, перейшли у наступ і розбили супротивника”.
Саме за цю переможну операцію і “за його блискуче служіння Україні Його Світлість Пан Гетьман оголошує свою щиру вдячність старшинам і славним запорозьким козакам, і наказав негайно представити до нагород всіх, що відзначилися і командирів 2-го Запорозького полку. Військового старшину БАЛАБАЧАНА підвищити в полковники”. Таким чином, віднайдена нами в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) зазначена телеграма проливає додаткове світло на обставини, за яких командира 2-го пішого Запорізького полку П. Болбачана було переведено у звання полковника, а його підлеглих до бойових нагород.
Примітка: Під час протигетьманського повстання П. Болбочан очолив Запорізьку дивізію, відійшов до Харкова, а потім зайняв Полтаву. Командував Лівобережною групою армій УНР, однак 22 січня 1919 р. його усунули з посади. У лютому–червні 1919 р. жив у Галичині, на початку червня самовільно (без наказу вищого командування) очолив Запорозький корпус. За це його заарештували. 12 червня 1919 р. за спробу військового заколоту його засудили до смертної кари. 28 червня 1919 р. П. Болбочан був розстріляний на станції Балин (нині Хмельницької області).
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
