Зачароване коло охлосу

Зачароване коло охлосу

Те, що основу “гарматного м’яса” в російській армії становить охлос, не є таємницею. Як і те, що український охлос є головною цільовою авдиторією для російських ІПСО з меседжами на кшталт “людей пакують, як худобу”, “хай воюють діти депутатів” тощо. В обох випадках охлос нарікає на керівництво держави, якому сам же віддав повноту влади. Що ж, така доля охлосу — і нині, і прісно, і на віки вічні.

Зрештою, це проблема не локальна, а глобальна. Он американський вільний охлос хоче знову привести до влади пройдисвіта Трампа, не зважаючи на судовий вирок за шахрайство, а от підневільний північнокорейський буде мовчки підтримувати свого недоумкуватого сатрапа, аж поки не здохне з голоду. Сербський плебс днями віддав партії скомпрометованого з усіх боків президента Вучича владу на місцевих виборах — як і на парламентських кілька місяців тому. Грузинський простолюд вибрав собі й надалі підтримує владу, яка шкодить країні за кремлівським сценарієм. Прикладів можна наводити десятки як із сьогодення, так і з історії. Суть у тому, що коли в якомусь народі охлос переважає над демосом, то це завжди погано закінчується, і то для всіх.

Починається з того, що “прості люди” переконують себе, що вони ні на що не мають впливу. Насправді ж вони хочуть, навіть люблять не мати впливу, тобто не мучитись із вибором, не нести відповідальності. Краще сидіти у своєму теплому болітці, нарікати й чекати невідомо чого. І нарешті дочекатись, коли прийде жахливий суворий диктатор із батогом і пожене на смерть заради світлого майбутнього. Або ж коли веселий і безтурботний чарівник принесе новітні брязкальця і дзеркальця, щоб ощасливити ще за життя пригноблений “люд божий”. Перший варіант почесніший, а другий — приємніший. Прості люди мріють про те, щоб хтось розв’язував їхні проблеми замість них — чи то чарівник, чи то диктатор — аби не вони. Охлос навіть не хоче думати про те, що в обох варіантах ідеться не про його добробут чи його нащадків, а про благополуччя тих, кого він приведе до влади, здобуте його ж коштом.

Зрештою, коли охлос починає почуватися впевненіше, може собі більше дозволити, засмакує свободи, то й тоді в нього не виникає бажання перетворитися на демос, стати розумнішим, він просто стає нахабнішим і зухвалішим — передусім щодо заможніших, освіченіших і культурніших співгромадян. Він починає брязкальця і дзеркальця навішувати на себе, пити й жерти як не в себе, засмічувати все навколо себе. Коли ж йому дають право вибору, він завжди вибирає найгірших: грубіяни й брехуни, шахраї та злодії подобаються охлосові, захоплюють його своїми “рецептами успіху”, бо реалізують на ділі найсолодші фантазії простолюду, який “ні на що не впливає”. Так виникають режими какістократії — влади найгірших. Какістократія, базована на популізмі та меритоциді (негативному доборі), невдовзі трансформується в авторитаризм чи й диктатуру. Відтак поступово завершується і “золотий вік” охлосу. Та охлос знає винуватців — це все ті ж заможніші, культурніші та освіченіші співгромадяни. Тому, коли настає час формувати “сили гарматного мʼяса”, вважає, що “повинні воювати саме вони”, бо “все це через них”.

Досвідчений читач може запитати: “Ну і хто цього не знає? Що в цьому нового?” Відповідаю: нічого нового. Та проблема не в новизні явища, а в його незнищенності. Чому ця історія повторюється знову і знову?

Це ж не теоретичні риторичні запитання, а натяки на цілком реальну перспективу. Це ж зараз наш вітчизняний охлос — ухилянти й ждуни, а у якомусь післявоєнному завтра вони знову стануть повноправними громадянами, виборцями. І знову виберуть — якщо й не “по приколу”, то зі страху — найгірших. Як цьому запобігти? Як домогтися переваги демосу, відповідального свідомого народу, над охлосом? Спосіб наших націонал-утопістів, які проголосили “народом” охлос, одягнений у вишиванки, не працює. Ми це вже бачили: щойно почалася велика війна, він зняв вишиванки й подався навтьоки. А тоді як?

Якщо подивитися, кого зараз фаворизує та опікає українська верхівка, то можна зрозуміти, що вона заздалегідь готує собі майбутнього виборця для збереження влади. Якщо інша частина українського народу, яка боронить державу й підтримує оборонців, не матиме свого варіанта, то найгірші знову виберуть найгірших. І все почнеться спочатку, піде по колу — по “зачарованому колу” охлосу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Час ухилянтів Негативний добір