By 
У тривожній темряві перших днів війни виникла легенда про те, що в разі стратегічної поразки ЗСУ “Західну Українуоркам однаково не здадуть”. Хто не здасть? Атлантична спільнота? Чому не здадуть? Вона, Західна Україна,має якусь особливу цінність?
Як і кожна легенда, ця мала кілька варіантів відповідей на ключові запитання. Серед її прихильників були щирі й наснажені пан’європейською ідеєю галицькі патріоти, впевнені, що саме Західна Україна, точніше благословенна Галичина, є настільки спорідненою, зрощеною та злитоюіз європейською цивілізацією, що ЄС просто не зможе зрадити своїх kulturelle Brüder з королівства Галіції та Лодомерії. Не посміє отак просто кинути правдивих галицьких європейців на поталу московському звірові. Східняків посміє і зможе, а от западенців—ніт.
Більш прагматичні з друзів міфології розповідали про те, що ЄС та НАТО хоч-не-хоч мусять зберегти певний “лімітрофний бар’єр” між своїм кордоном і путінською імперією. Що, мовляв, і сам кремлівський диктатор не зацікавлений в окупації Бандерштадту, де на його військо очікує спротив онуків і правнуків ОУН-УПА, тотальна партизанська війна та безжальні засідки на туманних карпатських перевалах. А ще казали: “Путін із Гундяєм будують собі православну державу, то навіщо їм греко-католицький край?”
Тут друзі міфології згадували Вічне місто й натхненно розповідали, що сам Папа Франциск у час скорботи візьме Галичину під свою високу руку й “не допустить”. Зачувши запитання, чого саме і як саме не допустить син аргентинських пампасів, друзі міфології сакраментально закривалисвої обличчя і загадково дивилися на хмари.
А ще друзі міфології казали про те, що вздовж Збруча прокладуть нову “лінію Керзона”, чи то пак “лінію Шольца”; що польські танки за 72 доби маршу здатні вийти на цивілізаційний “кордон Гантінгтона”; що найзручніше Україну обороняти в найвужчому місці й що навіть шести злютованих бригад ТрО вистачить, щоб зупинити москалів на тому “сакральному лімесі”, що єднає Хмельницьку АЕС із її рівненською сестрою. І ще багато чого казали, мурмотіли та шепотіли, як потім виявилося, — зайвого й достойного забуття.
Адже стратегічної поразки ЗСУ не сталося, НАТО зайняло позицію максимального запобігання ескалації, а римський понтифік виявився шанувальником Достоєвського.
Західна Україна сталаглибоким тилом. І лише час від часу хвилі тривоги пробігали місцевим поспільством. Переважно тоді, коли на півночі підносилася тінь вступу Білорусі в путінське імперське лайно. А попри ці хвилі все було рівно і спокійно, хіба що “Калібри” прилітали на поля під Бурштином і псували ахметовське майно.
Але прийшов січень — і хвилі тривоги посунулиодна за одною. Раптом Зеленський прибув до Львова й радився там щодо безпеки на Заході України та щодо рівня захищеності Рівненської АЕС. На білоруські аеродроми почали прилітати нові російські бомбардувальники та ракетоносці, а на залізничні станції — військові ешелони із чмобиками.
А відтак у мережі з’явилося інтерв’ю експерта та співробітника американського The Cato Institute Андрія Іларіонова на тему “Путін починає Велику війну”. У матеріалі він намалював апокаліптичний розвиток подій, зокрема розповів про плановану операцію російського Генштабу під кодовою назвою “Великий Сталінград”, ключовою ідеєю якої буцім-то є відрізання України від європейських ліній постачання шляхом виходу російських ЗС до нашого західного кордону.
За словами пана експерта, цю операцію затвердив сам Путін на розширеній нараді 15 грудня торік. Заїї виконання, яке передбачає злагоджені дії всіх родів військ та застосування складних стратегій і просунутої логістики, відповідальними призначено найбільш компетентних російських паркетних генералів-професорів — Герасимова, Кіма, Салюкова.
Картинка, намальована Іларіоновим, віртуально переміщає Західну Українуз уже звичної позиції глибокого тилу на позицію ледь не головного театру, авансцени воєнних дій. Уява експерта з The Cato Institute малює колони сотень Т-90М і загони білоруських ССО, що рвуться до Львова, перерізають Варшавське шосе та залізниці, якими до України їде західна зброя.
Чи насправді таке можливо? Адже наші очільники вже багато місяців переконують, що українсько-білоруський кордон надійно захищений. Що чотири основні дороги, які може використати важка бронетехніка агресора, перекриті, а ліси та болота рясно заміновані. Що війська на півночі готові не лише відбити ворожий напад, але й, якщо треба, перейти в наступ для звільнення Республіки Білорусь від узурпатора та його кліки.
Військові експерти вважають, що прямий наземний наступ росіян із території РБ насправді малоймовірний. Особливості місцевості, невизначеність щодо рівня вмотивованості білоруських військових, високий рівень готовності бригад ЗСУ на цьому напрямку — усе це перетворює лобовий наземний штурм українського кордону на небезпечну для агресора авантюру. Зрештою, росіяни вже намагалися захопити Київ наступом із півночі. Кажуть, що в прип’ятських болотах тоді було втрачено понад 100 одиниць російської бронетехніки. І це при тому, що болота не були замінованими. Танки та бронетранспортери “другої армії світу” банально засмоктували драглі.
Тому велика частина експертів вважає, що напад на Західну Українуможе бути організований як масштабна повітряно-десантна операція. На це вказує низка чинників.
У РФ і Білорусі вже кілька місяців спостерігається значна активність військово-транспортної авіації. Флот важких транспортників РФ поповнили 5 нових літаків Іл-76МД-90, здатних перевозити до 60 тонн вантажів і здійснювати як десантування безпосередньо з повітря, так і десантні операції з висадженням на захоплені злітно-посадкові смуги. Іноземні спостерігачі повідомляють про інтенсивні навчання найбільш боєздатної частини російських ВКС, озброєної Іл-76МД-90, — 18-ї Таганрозької гвардійської військово-транспортної авіаційної дивізії, що тренується спільно з десантно-штурмовими підрозділами 7-ї та 76-ї дивізій ВДВ, які вже воюють в Україні.
Деякі з військових експертів переконані, що російський Генштаб не наважиться на масштабну десантну операцію через потужність українських сил протиповітряної оборони, розгорнених вздовж українсько-білоруського кордону. Вони кажуть, що в разі застосування в такій операції 20–25 Іл-76МД-90 українські ЗРК зіб’ють до 70 % цих літаків разом із сотнями, якщо не тисячами десантників.
Якщо навіть росіянам пощастить превентивно знищити частину українських “важких” ЗРК і радарів за допомогою штурмової авіації та балістичних ракет, то й сучасними переносними зенітними комплексами західного виробництва можна сильно прорідити парк російських транспортників.
Інші експерти вважають, що росіяни, з властивим їм цинічним ставленням до життів своїх військовослужбовців, можуть закласти в планування десантної операції достатньо великі втрати. Навіть якщо крізь “захисну стіну” наших ЗРК прорветься 10–12 транспортників із десантом, цього вистачить, щоб висадити в районі Рівненської АЕС цілу бригаду ВДВ, озброєну не лише стрілецькою зброєю, але і БМД-3. А далі ситуація буде залежати від мужності й рішучості наших бійців.
Ми вже знаємо, як російські окупанти маніпулюють Запорізькою АЕС. Якщо, не дай Боже, їм вдасться навіть на короткий час захопити одну із західноукраїнських атомних станцій, що перебувають у безпосередній близькості до кордонів ЄС, це відкриє небачені досі можливості для шантажу міжнародної спільноти.
Безперечно, така гіпотетична операція не йде в жодне порівняння з апокаліптичними “пророцтвами” Андрія Іларіонова. Проте вона є більш реальною і досить небезпечною для перспектив звільнення окупованих українських територій. Західна Україназа певних обставин може стати регіоном, що воює. Можна сказати, що це малоймовірно. Можна також вважати попередження про такий перебіг подій “типовою ІПСО”.
Але краще готуватися до всіх можливих варіантів розвитку військових подій. Не скидаючи з рахунків відчай ворога та можливі оперативні наслідки цього відчаю. Адже ніхто, ані Римський Папа, ані дух європейської солідарності, ані військові сили колективного Заходу, не зробить за нас нашої роботи.
