Захистити біорозмаїття

Захистити біорозмаїття
Науковці, уряди та природоохоронні організації, які намагаються зупинити хвилю вимирання, часто зосереджуються на заповідних територіях, як-от національні парки чи резервації. Але у ситуації, коли під загрозою перебувають мільйони видів, така стратегія не запобігає знищенню дикої природи, особливо в час швидких кліматичних змін – пише Джейсон Ґ. Ґолдман у журналі Scientific American.

Щоб уповільнити масове вимирання, що зараз відбувається, потрібен більш креативний підхід до проблеми співіснування людей та диких тварин і рослин. Нові дослідження, що їх було проведено на теренах, заселених корінними народами, вказують на ефективність певних нестандартних дій.

“Ми продемонстрували, що з огляду на біорозмаїття, яке вимірюється кількістю видів, ті простори, природою яких опікуються корінні етнічні групи, нічим не поступаються захищеним територіям”, – говорить біолог Річард Шустер із Карлтонського університету. А у багатьох місцях з цього погляду вони є набагато кращими, попри те, що корінні спільноти можуть використовувати природні засоби для власних потреб, полюючи і збираючи їжу. 

Шустер і його колеги розглянули понад 15 тис. місць в Австралії, Бразилії й Канаді і дійшли висновку, що найбільшим різноманіттям видів птахів, ссавців, плазунів і земноводних характеризуються території, що їх повністю або частково використовують корінні спільноти. Найгіршою ситуація була на тих просторах, що не були охоплені жодною формою охорони. У випадку видів, що перебувають під загрозою вимирання, території у Бразилії та Канаді, заселені корінними народами, мали загалом кращий вигляд, ніж терени під охороною. В Австралії вони були у кращому стані, ніж захищені території, – у випадку з плазунами і земноводними, у Бразилії – у випадку ссавців, а в Канаді – у випадку птахів і земноводних. Результати досліджень було опубліковано в листопаді минулого року у Environmental Science and Policy.

Звичайно, кожна країна має свою географію, клімат та історію колонізації. Та попри те, підкреслює Шустер, є тісний зв’язок між великим багатством видів регіону і тим фактом, що його природа перебуває під наглядом корінних народів. Науковець зауважує, що на таких теренах частіше полюють, збирають лісові плоди, ловлять рибу або ж випалюють землю – але виключно для власних потреб. 

З цими спостереженнями погоджується Дон Ганкін, еколог із Каліфорнійського державного університету в Чико, член корінної спільноти Plains Miwok, який не брав участі у дослідженнях. “Без сумніву, має значення сильний емоційний зв’язок, що поєднує людей з їхньою землею, і те, що вони хочуть використовувати дари природи упродовж ще багатьох наступних поколінь”, – каже він.

“Це дуже важливо – прислухатись до того, що кажуть корінні мешканці територій із цінною природою; треба їм дозволити опікуватися їхньою землею та вчитися у них відповідального господарювання”, – каже Шустер. На його думку, близька, партнерська співпраця з корінними народами могла б прискорити реалізацію багатьох консерваторських цілей: “Якщо ми хочемо зупинити винищення природи, яке відбувається зараз, ми не маємо ігнорувати нікого, хто міг би допомогти”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *