Закон “Про національну безпеку України”: крок вперед чи втрачені можливості?

Закон “Про національну безпеку України”: крок вперед чи втрачені можливості?
21 червня цього року Верховна Рада у другому читанні ухвалила президентський законопроект №8068 “Про національну безпеку України”. За відповідне рішення проголосувало 248 народних депутатів. Закон є важливим інструментом у боротьбі з російською агресією, реформування сектору безпеки, а також суттєвим кроком на шляху України до НАТО[1].

Важливо, що депутати прийняли це рішення напередодні двох липневих самітів: Україна-ЄС (9 липня) та Брюссельського саміту НАТО (11-12 липня), в яких буде брати участь президент України. Закон також може сприяти збільшенню фінансової допомоги від США і поглиблення військово-стратегічної співпраці[2].

На думку Ґлена Ґранта, експерта Українського інституту майбутнього, закон повинен нести нове значення без прихованого політичного підтексту або можливостей неефективного впровадження: “…цей закон повинен бути інструментом для внесення змін у напрямку цінностей та стандартів НАТО та ЄС (поняття, про які, на диво, навіть не йдеться у законі)[3].

Законопроект зобов’язує впродовж 6 місяців розробити новий закон про СБУ, який позбавить відомство невластивих функцій. Також документ передбачає цивільний контроль над діями силових служб. З 2019 року Україна отримає цивільного міністра оборони і його заступників. Закон розділяє посади головнокомандувача ЗСУ і начальника Генерального штабу, які раніше були об’єднані. Також документ визначає і розмежовує повноваження структур сил безпеки і сил оборони. До того ж у законі йдеться про створення нового Центрального органу виконавчої влади, уповноваженого на реалізацію державної політики у оборонно-промисловому комплексі України. Вочевидь, це буде агентство, що відповідатиме за державне оборонне замовлення, а регуляторна функція буде віддана Кабміну.

Збільшення повноважень президента та РНБО

Документ збільшує повноваження глави держави. Якщо раніше Кабмін був підзвітним тільки перед парламентом, то тепер також й перед президентом. Очільник країни також отримав можливість створювати Координаційний орган з питань розвідувальної діяльності, однак Національна гвардія в разі введення воєнного стану йому не підпорядковується.

У законі відсутній перелік загроз нацбезпеці, лише зазначено, що їх має визначати Стратегія національної безпеки, Стратегія воєнної безпеки, Стратегія кібербезпеки та інші документи, схвалені РНБО і затверджені указами президента. Але у статті 92 Конституції України вказано, що основи національної безпеки повинні визначатись виключно законами України, а указ президента, яка відомо, це підзаконний акт.

Реформа СБУ

 У діяльності СБУ також відбудуться певні зміни, зокрема – створення окремого комітету ВР, який контролюватиме діяльність спецслужб. Також СБУ більше не має розслідувати корупційні злочини, однак досі може повноваження займатись контррозвідувальним захистом економічної та інформаційної безпеки, хоч для цього й потрібно внести зміни у текст вже діючого Закону “Про Службу безпеки України”.

Відкритість оборонних закупівель

 Одним із ключових елементів цивільного демократичного контролю є доступ громадян до інформації про оборонні закупівлі. В Україні ж розголошення таких даних забороняється законом про держтаємницю. Новий закон не змінює цього, тому закритість закупівель військової техніки залишається.

Національні інтереси замість національних цінностей

 Серед фундаментальних національних інтересів України у законі названо: державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в ЄС та НАТО, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами. Таке формулювання є методологічною помилкою, як і визначення поняття “національний інтерес”.

“Фундаментальними” можуть бути лише національні цінності – державний суверенітет, територіальна цілісність. Вони є незмінними основами буття народу, нації та держави, натомість національні інтереси можуть трансформуватись під впливом різних обставин. У законі визначено, що національними інтересами України є шлях до ЄС або вступ до НАТО (ці процеси в країні за 26 років незалежності неодноразово змінювались.

Поняття “національні цінності” майже відсутнє у законі. Результатом цих помилок стало визначення національної безпеки України захистом національних інтересів, а не цінностей. До того ж частина перерахованих у законі інтересів (державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад) є насправді цінностями. Ба більше, такі цінності як права і свободи людини, забезпечення розвитку і функціонування української мови та захист мов нацменшин, розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу народу й зовсім зникли з тексту закону. Також у документі не згадали про територіальну оборону України, яка є складовою сил оборони.

Загалом назва закону не відповідає його змісту. Більшість статей стосуються органів сектору безпеки і оборони України, що складається з чотирьох взаємопов’язаних складових: сили безпеки, оборони, оборонно-промислового комплексу, громадяни та громадських об’єднань. Однак “національна безпека” – поняття ширше та змістовніше. Крім сектору безпеки та оборони, до неї входить економічна, політична, інформаційна (не плутати з кібербезпекою), гуманітарна, екологічна безпека тощо. Всі ці сфери залишились поза увагою закону, тому логічніше назвати цей документ Законом “Про сектор безпеки та оборони України”.

У законі багато згадок про кібербезпеку, але жодної про інформаційну безпеку. Річ у тім, що кібербезпека є складовою інформаційної безпеки. В умовах інформаційної та смислової війни проти України, потоку фейкової та маніпулятивної інформації, це загрозливий факт. До того ж у країні вже є Закон “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” (2017) та Стратегія кібербезпеки України (2016), а закону про інформаційну безпеку досі немає.

Отже, Закон “Про національну безпеку України” – це, з одного боку, невеличкий крок уперед у сфері гарантування національної безпеки та євроатлантичної інтеграції України, а з іншого – кілька кроків назад. Хибні смисли, закладені у документі, можуть спричинити управлінські помилки при його реалізації та позбавити Україну багатьох можливостей.

 

[1] Рада національної безпеки і оборони України: Олександр Турчинов: Ухвалення Закону “Про національну безпеку України” – важливий крок, який наближає нашу країну до НАТО

[2] Дзеркало тижня: Порошенко розраховує на збільшення допомоги США після прийняття закону про нацбезпеку

[3] Хвиля: Закон про нацбезпеку. Невеликий стрибок вперед; кілька кроків назад, та кілька важливих втрачених можливостей прийняти важкі рішення

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ