Замах на Фіцо – між політичним лицемірством і страхом

Замах на Фіцо – між політичним лицемірством і страхом

Замах на життя премʼєр-міністра Словаччини Роберта Фіцо став справжньою несподіванкою і виправдано викликав шок в середовищі політичних лідерів і найвищих посадовців – передусім Європи. Керівники структур Європейського Союзу і НАТО, очільники урядів та президенти різних країн наввипередки висловлюють своє обурення замахом і висловлюють співчуття потерпілому та його близьким, а навіть усьому словацькому народові. Російські пропагандисти прогнозовано почали шукати «український слід». Але насправді за всім цим чітко видніється зовсім інший «слід» – значно глибший.

У засудженні цього «акту сваволі» лідери різних – часто недружніх або й ворожих країн – виявили неабияку одностайність. Трохи навіть дивно чути в одному «хорі» голоси Урсули фон дер Ляєн і Джо Байдена, Віктора Орбана й Александра Вучича, Володимира Зеленського і путіна. Найпростіше тут з угорським премʼєром і сербським президентом, котрі заявили про своє потрясіння від замаху на їхнього близького друга. Це зрозуміло, адже потерпілий вслід за ними і за їхнім взірцем намагався перетворити Словаччину, як сказав один політолог: «на мафійну державу». Коли колективний путін робить заяву про те, що: «Цей жахливий злочин не може мати жодних виправдань. Я знаю Роберта Фіцо як мужню і сильну духом людину. Дуже надіюсь, що ці риси допоможуть йому встояти в такій важкій ситуації» – то це теж не дивина, адже Кремлю словацький прислужник потрібен живим і здоровим, аби й надалі просувати в ЄС російські наративи і блокувати допомогу Україні.

А от коли український президент Володимир Зеленський теж не забарився зі співчуттями й заявами, що він: «Рішуче засуджує цей акт насильства проти глави уряду нашої сусідньої держави-партнера» і що «Щиро сподіваємося на швидке одужання Роберта Фіцо і висловлюємо нашу солідарність з народом Словаччини», – хотілось би запитати, чи він не забув про кого говорить. Адже Фіцо – це саме той діяч, котрий звинувачував українців у нацизмі і вбивствах мирних людей на Донбасі, через що Росія начебто мусіла втрутитись; котрий обіцяв блокувати вступ України в НАТО і блокувати будь-які доставки зброї для ЗСУ, котрий висміював свої співгромадян, котрі почали збір коштів на снаряди для української армії. Зрозуміло, що лідер держави не може собі дозволити сказати те, що насправді думає, але міг би обрати й більш обтічне формулювання. 

Зрештою, президент США Джо Байден теж запевнив, що: «Я стурбований повідомленнями про напад на прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо. Ми з Джилл молимося за швидке одужання і наші думки з його родиною та народом Словаччини». Попри те, що словацький премʼєр зовсім не крив з одного боку свого антиамериканізму, а з іншого – підтримки і захоплення політикою Дональда Трампа.  Щось подібне можна сказати й про президентку Європейської Комісії Урсулу фон дер Ляєн, котра написала у мережі Х: “Я рішуче засуджую підлий напад на прем’єр-міністра Роберта Фіцо. Таким актам насильства немає місця в нашому суспільстві, вони підривають демократію, наше найцінніше спільне благо”. Вона ж, мабуть, не забула, що у 2022-2023 роках Фіцо був гучним критиком діяльності Єврокомісії і фон дер Ляєн загалом, а зокрема її зовнішньої та військової політики щодо російської агресії проти України. Він також послідовно висловлював незгоду з Комісією в питаннях імміграції. 

Та й загалом – хто такий Фіцо? Про це пишуть багато, тому я нагадаю лише ключові моменти. Молодий комуніст (з 1986 року), найімовірніше, повʼязаний з комуністичними спецслужбами, вже на початку 90-х років стає євроентузіастом і борцем з корупцією. Вступаючи в партію, заявляє про себе як про переконаного атеїста, а вже в 2014-му своїм виборцям розповідає, що він католик, який виріс у релігійній родині. Позиціонуючи себе «лівим» вступає в альянси з крайніми націоналістами, котрі вважають меншини «пухлиною» на тілі Словаччини. Дорвавшись до влади і євроструктур відразу ж попадається на корупції, розкраданнях і зловживаннях владою. При розслідуванні вбивства словацького журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої випливає інформація про звʼязки близького оточення Фіцо з одним із грізних італійських злочинних угруповань. Проти самого Фіцо і десятків його соратників словацькі суди провадять процеси, котрі, зрештою, не доходять до логічного завершення, зокрема, й через його родинні звʼязки в суддівському середовищі. Під впливом критики з ЄС і судових переслідувань він перетворюється з євроентузіаста на євроскептика та зближується з такими ж Орбаном і Вучичем. 

Після перемоги політичної сили Фіцо на минулорічних парламентських виборах у Словаччині на сторінках агентства Reuters про нього написали так: «Цей популіст, путініст і колишній словацький премʼєр за свою довгу 30-річну карʼєру продемонстрував готовність міняти позицію, залежно від громадської думки і актуальної політичної доцільності. Тому колись він був налаштований проєвропейськи, а потім висловлював вже анти-брюссельські і антиамериканські погляди». Тобто, на цьому діячеві вже, як то кажуть, нема де печатку поставити. Отже, всі ці висловлювання обурення і співчуття попахують погано прихованим політичним лицемірством.

Але не тільки – ще й страхом. Справа в тому, що за даними словацької поліції і преси замах на Фіцо вчинив 71-річний письменник Юрай Цінтула з містечка Левіце, що в південній Словаччині, котрий начебто був незадоволений станом у державі. Цей, скоріш за все, спонтанний прояв гніву і нестримного бажання висловити свою незгоду зі зброєю в руках є тривожним сигналом для всіх еліт. Бо за середовищами різного типу екстремістів пильно спостерігають відповідні спецслужби. За рухами в кримінальному світі стежать органи правопорядку. А от за окремим, незалежним «стрільцем з народу» ніхто не стежить і не встежить. Тому лідерів держав і міжнародних структур цей замах найбільше хвилює як небезпечний приклад, як ініціатива, котра в найгіршому випадку може стати «заразною».  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Пустослів’я-VIP У пошуках нової еліти