By У 1918 р. внутрішньополітичне становище в Українській Державі П. Скоропадського було вкрай напруженим. Тоді ж український політикум зіткнувся з такою формою протистояння, як індивідуальний терор. 30 липня ліві радикали здійснили теракт проти командуючого німецькими військами в Україні Г. Айхгорна, з за день до цього, 29 липня, було вчинено замах на міністра шляхів Бориса Бутенка.
Того дня зранку міністр у супроводі водія Самарського, Олександра Москальова (брата дружини Б. Бутенка) і масажистки Емми Бунко на службовому авто виїхав у напрямку Міністерства шляхів з дачі у Пущі-Водиці. У той момент невідома людина із пістолетом у руці заскочила на підніжку машини й просунула голову під кришку авто. Б. Бутенко відсахнувся до масажистки і, махнувши рукою на зловмисника, сказав: “Він хоче мене вбити!” Е. Бунко не розгубилася й зіштовхнула міністра з його сидіння в кузов автомобіля.
Через осічку пістолет не вистрілив, а водій рвонув машину вперед. О. Москальов, що сидів на передній лаві в авто, побачив зловмисника у той момент, коли Б. Бутенко крикнув до водія: “Швидше, швидше!” Якась особа гналася за автомобілем, тримаючи у витягнутій руці браунінг. То був чоловік років тридцяти, одягнутий у довге просторе пальто захисного кольору, високого зросту, без бороди, але з тонкими, доволі довгими чорними вусами, що стирчали.
Терорист відтягнув затвор пістолета, викинув гільзу і знову спрямував браунінг у бік автомобіля. Вистрілу, проте, не настало. У цей час водій натиснув на газ і відірвався від стрільця. Біля Міської лінії (нині Міська вулиця в Пущі-Водиці) Б. Бутенко зупинив авто й передав О. Москальову пістолет. Той вийшов з машини і пробіг по Міській лінії до рогу вул. Пушкінської (нині вул. Квітки Цісик) в надії зустріти нападника. Проте терориста вже не було.
Сам Б. Бутенко поїхав на своє робоче місце – до Міністерства шляхів. Увечері в гетьманському палаці відбулося засідання уряду, на якому прем’єр-міністр Ф. Лизогуб повідомив присутніх про замах на колегу й заявив, що “усі старання злочинців, спрямовані проти членів уряду, даремні, позаяк у пана Гетьмана знайдеться достатньо вірних синів України, готових служити батьківщині без огляду ні на які обставини”. Зі свого боку міністри постановили “вітати Б. А. Бутенка з нагоди щасливого позбавлення від небезпеки”.
Слідство у справі замаху на міністра шляхів Б. Бутенка вів судовий слідчий Пурік. Він допитав очевидців інциденту, а також начальника Південно-західних залізниць Кирилловича та голову служби руху Ленкевича. Виявилося, що за тиждень до замаху студент Комерційного інституту Саноцький чув від якогось залізничного службовця, що нібито залізничний страйковий комітет засудив Бутенка, Кирилловича і Ленкевича до смертної кари. Саноцький розповів про те своєму другові, студентові Крушевському, в домі батька якого мешкав Ленкевич. Тож Крушевський і доніс цю інформацію Ленкевичу, той – Кирилловичу, а він – міністрові шляхів Бутенку. Ленкевич також вважав, що, вочевидь, страйком засудив їх до смерті через те, що вони доклали усіх зусиль, аби ліквідувати свого часу страйк залізничників. Незабаром у лісі було затримано й підозрювану особу.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
