Зарплата без праці

З початком 2021 у Німеччині розпочнеться експеримент, учасники якого впродовж трьох років щомісяця отримуватимуть 1200 євро ні за що.До того ж вони зможуть працювати і ще більше заробляти на життя. За задумом, проєкт допоможе з’ясувати, як такий додатковий дохід вплине на учасників, зокрема на їхню позицію в суспільстві.Ця ідея розділила громадян: одні вважають, що так можна було б розв’язати певні соціальні проблеми, інші переконані, що це буде тільки нагорода для лінивих. На даний моментучасть у проєкті візьмуть 122 особи, оскільки у Німецького інституту економічних досліджень (DIW) зараз немає коштів на більшу кількість учасників. 

Ця ідея не нова. Подібний експеримент свого часу вже проводили у Фінляндії, і то фінансувало його державне управління працевлаштуванням. Щоправда, експеримент далі не продовжували, оскільки збагнули, що він не мав впливу на зменшення рівня безробіття, хоч у його учасників покращився психічний стан. У Швейцарії провели референдум з цього питання, і 77% з тих, хто проголосував, відкинули таку ідею. Натомість у маленькій Словенії ініціативна група, яка агітує «за», зібрала вже достатню кількість підписів. Міжнародна ініціативна група, заснована на рівні ЄС, планує зібрати достатню кількість підписів європейців для того, щоби це питання було винесено на розгляд Європейської комісії. Однак у різних країнах на цереагують дуже по-різному. 

В основі цих ініціатив та експериментів лежить поняття “безумовної базової платні”, про яке теоретики дискутують уже певну кількістьроків. Автори ідеївважають, що введення такої платні для всіх громадян ЄС зможе зняти напругу в суспільстві, зменшити нерівність між багатими і бідними, а також вирівняти ситуацію в різних регіонах спільноти, покращити самопочуття пересічної людини, а водночас – посилити економічну та суспільну єдність Європи. “Ми хочемо переконатися, чи виплата такої безумовної платні за тривалийперіод може призвести і на статистичному рівні до змін у способі поведінки та відчуттях людей”, – каже Юрґен Шупп, керівник дослідження у Німеччині.

В урядовців та економістів така ініціатива викликає головне питання: звідки взяти гроші? Зрозуміло, що тут не обійтися без збільшення податків – як на спадщину та фінансові трансакції, так і на доходи всіх працівників. Через таку загрозу ініціатива має наразі більше противників, ніж прихильників.

Однак є певні застереження й у філософському підході до проблеми. Адже безумовна базова платня могла б звільнити чимало людей від необхідності працювати взагалі. Як вони розпорядяться своїм вільним часом, на що витратять свою незужитуенергію? Чи принесе це користь конкретній людині і суспільству загалом? Однозначної відповіді немає. 

Оптимісти вважають, що вільна від примусової праці особа могла б розвинути і реалізувати свій творчий потенціал, приділити більше уваги людям навколо чи докласти більше зусиль для покращення ситуації на планеті загалом. Песимісти ж кажуть, що не обмежена робочим графіком людина з достатньою сумою в кишені зажадала б собі ще більше “чорних п’ятниць” і концертно-стадіонних розваг, а на суспільно корисні ініціативи у неї не вистачало б ні часу, ні сили. До того ж, як показує життєвий досвід, далеко не всі люди надлишок своєї енергії використовують на корисні справи для спільнот чи інших людей.

Ще одне питання: за якими критеріями в глобальному масштабі мала б визначатися сума “базової платні”? Адже ситуація у всіх країнах різна. Базова платня є певним відповідником поняття гідного“прожиткового мінімуму”. Хто визначає цей рівень? Скажімо, у нас теж є прожитковий мінімум, та для кого він насправді “прожитковий”?

Не можна теж забувати про те, що для економіки й бізнесу (приватного чи державного) громадянин має значення не тільки як робоча сила, що платить податки, а ще й як споживач, який часом витрачає свої гроші не відповідно до потреб, а під впливом маркетингових кампаній. В умовах запровадження у виробництво технологій штучного розуму людина-працівник втрачає своє колишнє значення. Та якщо вона втратить ще й свою функцію споживача, тоді фактично стане обтяженням для бюджетів, тобто станенепотрібною.

Частину цих надій і страхів мав би підтвердити чи спростувати німецький експеримент. Але остаточно цього питання він не вирішить. Варто пам’ятати, що концепція “від кожного за можливостями – кожному за потребами”не спрацювала навіть у авторитарних країнах із слухняною робочою силою та плановою економікою. Тож навряд чи спрацює й у вільному світі.

Бо як висловився один із критиків марксизму: “Світ, вільний від матеріальних нестатків, не буде світом досконалої гармонії, у якому політика втратить сенс існування, він витворить власну ієрархію і власні конфлікти”.