By Той соляний басейн, котрий заповнює впадину на морському дні, є безсумнівною аномалією: вода в ньому настільки густа, що не змішується зі звичайною морською водою, утворюючи різновид токсичного «озерця», у якому можуть вижити тільки окремі організми. Науковці натрапили на таку особливість в одному з рукавів Червоного моря. Під соляним басейном збереглися осади з записом землетрусів, повеней і хвиль цунамі за останні тисячу років – пише Стефані Паппас у часописі Scientific American.
Глибинні морські соляні басейни виникають там, де фрагмент моря дуже давно був відрізаний від решти водойми і випарувався, залишаючи після себе підповерхневі поклади солі, сховані тепер на морському дні. Ново відкритий соляний басейн, що знаходиться в Затоці Акаба поміж Саудівською Аравією та Єгиптом, віддалений від берега на найменшій віддалі з усіх відкритих до тепер таких місць у Червоному морі. Оскільки він розташований всього 2 км від суші, то упродовж сотень років до нього доносяться різноманітні земні осади – а потім солене середовище зберігає їх від біологічних чинників.
«Завдяки цьому вони залишаються чудово законсервованими на дні соляного басейну у незмінному стані – говорить морський геолог Сем Пуркіс з Університету Маямі. – Їх ніщо не нарушає».
Пуркіс і його група відкрили соляний басейн у 2020 році завдяки дистанційно керованому підводному апаратові. Експедицію організувала неурядова організація OceanX. Солений резервуар на дні виглядає, як загадкова імла, оточена колом солелюбних мікроорганізмів. Навколо кружляють вугрі і креветки, котрі полюють на здобич – малі організми, які запливли в соляний басейн і частково там отруїлися. Вони стають легкою здобиччю, котру потрібно лише взяти.
Найстаріші осади з дна соляного резервуару, до яких на дану мить добурили науковці, налічують 1200 років. «Це такий місцевий склад пам’яті» – каже морська геолог Беверлі Гудман Чернов з університету у Хайфі, котра не була учасницею досліджень.
У видобутих серцевинах знаходяться мулисті осади, відкладені підчас раптових сезонних наповнень річок, званих вадіс, котрі з’являються на невеликий період після інтенсивних дощів, які тут випадають в середньому раз на чверть століття. Один з шарів, що налічує 500 років виник, імовірно, внаслідок підводного зсуву ґрунту, на сліди якого група Пуркіса наштовхнулася й в інших місцях.
Дослідники знайшли також і грубіші осади, скоріш за все, принесені цунамі. Порівняно молодий шар може бути пов’язаний з землетрусом 1995 року магнітудою 7,2 бали; тоді хвиля цунамі висотою в 4 метри звалилася на єгипетський порт. Аналіз серцевин вказує на те, що подібні цунамі, ініційовані землетрусами чи зсувами ґрунту, виникають у Затоці Акаба в середньому кожних сто років – написали дослідники в Communications Earth & Environment.
Північні береги Червоного моря до недавно були дуже слабо заселеними, але це дуже швидко змінюється – зауважує Гудман Чернов. Висновками з досліджень Пуркіс поділився нещодавно з саудівськими урядовцями, остерігаючи їх від геологічних ризиків, на які наражаються щораз чисельніші інвестиції в тому регіоні. «Їх потрібно планувати з великою обережністю» – підкреслив учений.
