Зброя відплати

Зброя відплати

У голлівудських фільмах на кшталт “Зоряного десанту” та “Четвертого липня” землянам протистоять інопланетні цивілізації, організовані за принципом бджолиного рою або термітника. У таких цивілізаціях є одна керівна істота, яку у фільмах називають “королевою”. Тільки її воля та інтелект рухають усю систему. Решта – тупі істоти-інструменти, що лише виконують накази “королеви”.

Російська цивілізація вкотре дотанцювалася до рівня комашиної громади, держави-термітника. Одна-єдина людина вирішує все й за всіх. Лише вона володіє абсолютним правом на суверенну волю та кінцеве рішення.

Аналогія з інопланетянами має ще один цікавий вимір. Російську агресію, як і вторгнення космічних завойовників, можна припинити простим фізичним знищенням єдиного джерела волі. Зрозуміло, що спадкоємці Путіна ще довго не відчепляться від України. Але смерть диктатора створить владну пустку. Спокусливе поле уможливлення для жадібних і марнославних сатрапів, які так довго мусили лизати хазяйські чоботи.

І сатрапи почнуть довгі й захопливі свари за трон. Стовідсотково почнуть. Протистояння в Україні вони воленс-ноленс змушені будуть перекласти на більш прагматичні рейки. А отже, швидко фіналізуватиту безглузду та витратну пригоду фаршированого металолому, що почалася 24 лютого. І тим більше вони не ризикнуть застосувати зброю масового ураження. Я б навіть уточнив: гарантовано не ризикнуть. Бо серед наближених рабів Путіна немає ані фанатиків, ані божевільних. 

Коли аналітики говорять про знищення московського автократа, вони здебільшого мають на увазі класичний палацовий заколот. Нам малюють картинку, навіяну, найпевніше, романами Пікуля про російські перевороти XVIII століття. Але Путін – не імператор Павло I. Відповідно й шаманського сина Шойгу або гебешника Патрушева важко уявити в ролі графа фон Палена або генерала Леонтія Беннігсена.

А втаємничені в московські секрети додають: бункер Путіна – це також не Михайлівський замок, у якому вбили придуркуватого сина Катерини II. Зрештою, ми дещо знаємо про цю споруду. Адже у 1990-х американцям показали радянське суперзахищене протиядерне укриття для вищого керівництва СРСР. Саме воно стало основою для теперішнього місця “останніх днів Путіна”. У 1996 році у NYT з’явилася велика публікація з разючимифотографіями всеросійської “ядерної нори”.

Те, що зазвичай називають “головним бункером” російської влади, насправді має вигляд багаторівневого й розпростореного підземного міста (об’єкт “Білорецьк-16”), де до 300 тисяч обраних із “русского мира” можуть перечекати “ядерну зиму”. Воно розташоване під кварцитовою товщею найвищої гори Південного Уралу – Ямантау (1640 м). З давніх часів це місце має лихуславу. Власне, сама назва гірської вершини перекладається з башкирської як “зла гора”. Кажуть, що з незапам’ятних часів на схилах Ямантау масово гинули вівці – чи то від отруйних рослин, чи то від недоброї енергії.

До бункера веде закрита для простих смертних шосейна дорога, що відгалужується від траси Уфа-Магнітогорськ там, де та перетинає гірський хребет Зіґальґа. До “Білорецька-16” прямують тунелі, пробиті в найтвердіших скельних породах. Підземне місто обладнане системами протиракетного та протиповітряного захисту, вузлами зв’язку, двома аеродромами й технічними майданчиками, що забезпечують автономне енергопостачання, фільтрацію повітря та безперервне подання питної води. Віддалені об’єкти печерного міста з’єднані між собою мініатюрним метрополітеном.

Без сумніву, усі ці інженерні надбання самі по собіне врятують від заколотів та замахів. Але масштаб підземного міста дає змогу комфортно розмістити великі охоронні підрозділи та обладнати “бункер” системами контролю. Очевидно також, що до підземного укриття допускають лише ретельно перевірених охоронців і слуг. Тих, хто довів свою вірність володареві. І ці люди, безперечно, сповнені вдячності та гордості за те, що належать до касти обраних, яким гарантоване виживання у “ядерному ковчегу”.

Зважаючи на це, багато хто думає, що “головний бункер” і його менший підгірний “брат” на Алтаї забезпечують московському диктатору абсолютну невразливість. Але чи так це насправді? Можливо, уральські та алтайські скелі не такі неприступні, як здається на перший погляд?

Звісно, підземне місто може витримати атаки найпотужніших і найбільш технічно забезпечених збройних груп. Але нині російського диктатора, який перейшов усі червоні лінії, мріють знищити вже не чеченські інсургенти, а наймогутніші сили цивілізованого світу. І технічні можливості цих сил не йдуть у жодне порівняння з можливостями політичних або релігійних месників.

Нагадаю не таку вже й давню історію. У січні 2012-го іранська влада офіційно оголосила про запуск потужного підземного заводу для збагачення уранової руди, що розташовувався у Фордоу поблизу Кума, за 150 км на південь від Тегерана. Побудовано його було в базальтових скелях на глибині 90 м. А вже за рік на заводі стався потужний вибух, що фактично зупинив виробництво іранської ядерної зброї. Кажуть, що тієї зброї немає й досі.

Фахівці писали, що диверсія на підземному заводі звільнила колективний Захід від необхідності застосовувати унікальні боєприпаси. Водночас зазначалося, що в США, начебто спеціально для “казусу Фордоу”, були розроблені неядерні бункерні бомби GBU-57Mk4, здатні пробивати скельні масиви завтовшки до 120 м. Ці високоточні чудиська важать 14 тонн і мають калібр 800 мм. До цілі їх можуть доставляти бомбардувальники-невидимки типу В-2 і В-21. Не знаю, чи стане потужності саме такої бомби для того, щоб пробити кварцитовий щит Ямантау, але від часу її розроблення минуло вже понад дев’ять років, а конструкторська думка, як відомо, не стоїть на місці.

У зв’язку з цим мені згадується одна історія. Одинадцять років тому я оглядав сталінську дачу в Ріці (Абхазія). Екскурсоводка порадила звернути увагу на вікна головної споруди, де розташовувалися спальні та особистий кабінет диктатора. Повідомила, що їхні прозорі панелі не скляні, а вирізьблені із суцільної брили гірського кришталю. Панелі завтовшки в три пальці могли, за словами екскурсоводки, витримувати вибухи гранат та удари куль, випущених із великокаліберної снайперської гвинтівки.

Коли згодом, уже в Україні, я розповів про кришталеві вікна знайомому науковцеві, він сприйняв задум сталінських архітекторів скептично. Наступного дня науковець переслав мені файл із бельгійським документальним фільмом, присвяченим броньованим вітринам із прозорого скла, виготовленого, якщо не помиляюся, методом “об’ємної кристалізації”.

Я й досі не впевнений у правомірності порівняння, яке він запропонував. Але, зрештою, річ не в порівнянні. У тому бельгійському фільмі був один промовистий епізод. Така собі наочна демонстрація. Кілька здоровенних чоловіків намагалися залізними кувалдами розбити вітрину. Лупили по ній зі всієї сили, проте та залишалася, либонь,трохи пошкрябаною. А відтак до вітрини притулили маленьку “таблетку”, що вібрує. І кристалічна броня за мить осипалася дрібними уламками.

Скелі також мають кристалічну структуру. Якщо розташовані в них укриття не укріплені сталлю чи армованим бетоном, їхня фізична стійкість до ударів спеціалізованої зброї невисока. Зрештою, надійність будь-якого захисту є відносною. Науково-технічний потенціал провідних держав дає змогу створювати унікальні взірці зброї, що ґрунтуються на найпередовіших досягненнях фізики, хімії, кібернетики та прикладного матеріалознавства.

Зазвичай серійно виготовляти таку зброю невигідно – вона неймовірно дорога. Але ж перед нею й не ставлять фронтальних чи повторюваних завдань. Унікальні агрегати знищення призначені для винятковихцілей. Для відплати тим, хто заради своїх фобій або мрій намагається змінити глобальний лад. Тим, хто грається в “королеву” космітів чи реально тягнеться до ядерної кнопки.

І тут ніхто, жодна компетентна людина не скаже, що ціна засобу не адекватна очікуваному результату. А хто сумнівається, нехай передивиться сиквел “Четвертого липня”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Необхідність заглиблення Про армію царя-штірліца