Здорове суспільство та “доброфективність”

У 1980 році американський соціальний психолог Ентоні Грінвальд написав статтю “Тоталітарне его: спотворення і конструювання особистої історії”. Хоч дослідження й давнє, деякі його аргументи не зовсім поширені серед загалу, а відомі більше вузькій публіці фахівців та експертів. Психолог твердив, що людське его, про яке кожний з нас щось чув, або й знає, є організацією знань і виконує функцію спостереження та запису історій особистого досвіду. Его виробляє та переглядає історії, які ми самі фабрикуємо за допомогою когнітивних упереджень (стереотипів),як-от егоцентричність, консерватизм та “доброфективність”. 

Егоцентричність– це не просто риса характеру, цей стереотип передбачає ситуацію для опису подій, коли Я сприймає себе важливішим, ніж є насправді. У такій ілюзії минуле згадується, наче драма, де Я було провідним гравцем. Окрім того, его припускає “ілюзію контролю”, коли інші люди буцімто робили щось у відповідь на дії нашого Я. Людське его справді часто припускає, що воно має контроль над речами, а люди-егоцентрики, як правило, приписують собі більшу відповідальність за груповий проєкт. Хоча не лише егоцентрики. Наприклад, психологічні розвідки показують, що кожен співавтор, що писав наукову статтю із колективом учених, вважає, що напрацював більш як на 1/3. Ми схильні вважати, що без нас той чи інший проєкт взагалі б ніколи не відбувся. Якщо питання стосується нашого Я, то ми схильні оцінити його більш позитивно, ніж воно цього заслуговує, і водночас ми легше забуваємо негативний досвід. Звичайно, тут не йдеться про людей із хронічно низькою самооцінкою, хоча самонегація теж є формою ілюзії.

Іншим механізмом-стереотипом людського его є консерватизм мислення, який передбачає, що люди вибірково приймають інформацію, яка зазвичай має підтверджувати вже відомі нам судження (як фактичні, так і уявні). Дійсно, багато спостережень свідчать, що вчені мають схильність “підпирати” наявні теорії, бо вони є для них своєрідними рамками пізнання. Тому навіть коли наново здобуті дані показують щось інше, ніж твердить наявна теорія, дослідники часто ігнорують результати досліджень, що не відповідають їхнім теоретичним гіпотезам. Люди, як правило, надмірно впевнені в оцінюванні своїх спогадів про певну подію чи факт, і їхня перспектива видається їм правильнішою. Вони також відкидають нову інформацію, яка не відповідає їхнім попереднім думкам/теоріям, але приймають дані, які підходять під “канон”. Люди також легко створюють аргументи, тож відповідно мають “вагомі” причини, щоб виправдати свою відмову від нового матеріалу. 

Також Ентоні Грінвальд у своїх дослідженнях консервативних стереотипів ідентифікував ефект порядковості, коли люди легко приймають інформацію, яку вони засвоїли першою, а наступні дані, особливо із протилежною інформацією, відкидають. Це така особливість нашої психіки – затримувати те, що ми інтерналізували першим, і з підозрою ставитися до усього наступного, що заходить у голову. Люди часто спочатку згадують те, що є в пам’яті, а потім наводять факти, щоб виправдати згаданий стереотип. Чому? Бо люди переоцінюють свої попередні знання правильних відповідей. Через те, що наше его упереджено та вибірково реагує на наявні думки або когнітивні рамки, ми не помічаємо змін, коли вони відбуваються. 

Третій стереотип, який описав психолог, важко перекласти українською, і, здається, досі його й не перекладали. З легкої руки мого его я реконструював цей стереотип як доброфективність (beneffectance), що формується від поєднання доброзичливості (benevolence) та ефективності (effectiveness). Корінь “ефект”, що домінує в англійському неологізмі, в українському слові звучить майже як “фіктивність”, що добре передає штучність, яку приготувало для нас его. За словами Грінвальда, люди регулярно спотворюють спогади про те, що вони робили в минулому, щоб посилити власне почуття доброфективності. Тобто вони здійснюють мотивоване викривлення інформації, щоб здаватися собі та іншим добрими, добродушними, компетентними та успішними. Кожний націоналізм оперує такою схемою – з минулого вибираються як фактичні, так і уявні сюжети, які мають на меті одне – показати силу і велич колективного тіла нації. 

Вчені кажуть, що цей стереотип теж розвинувся еволюційно. Він свідчить, що наше Я чи наша “самість” не є субстанціональною сутністю, а радше механізмом для представлення нас у зовнішньому світі. Оскільки ми живемо між людьми, то постійно граємо оці знамениті ролі чи ігри, імітуючи позитивних персонажів, які, найімовірніше, мають мало зв’язку із нашим справжнім Я. Іншими словами, наше Я – це своєрідний піар-підрозділ корпорації, але ніяк не директор чи голова правління з силою контролю, це постійний і змінний перформанс, в якому докопатися до сутнісного “себе” дуже важко. 

Щоб закріпити цю метафору “тоталітарного его”, Грінвальд використав порівняння із політичною організацією режимів надмірного ідеологічного контролю. Він ствердив, що організацію знань у тоталітарному суспільстві можна порівняти з тоталітарним режимом нашого его. У тоталітарних суспільствах минуле переписується, щоб вилучити слабкі сторони чи помилки і представити себе з кращого боку – проявитидоброфективність. Це своєрідний механізм захисту, який має зберігати статус кво системи, не допустити її зміну. Його можна описати іншими словами: щоб залишатися ментально здоровими, ми маємо механізм психіки, який дозволяє постійно утримувати ілюзорні схеми та стереотипи. Це “позитивні ілюзії”, що є своєрідними буферами проти подій, які мають силу підважити наше розуміння сенсу, контролю чи самооцінки. Ці ілюзії, як-от переконання про щиросердність “наших людей”, не обов’язково відкидають відомі факти, наприклад про те, що “наші люди” готові зраджувати і вбивати людей поруч. Але такі ілюзії ніби огортають ці факти, роблять їх невидимими, конструюючи у такий спосіб інтерпретовану відмову від фактів (“це неможливо”, “він не міг так вчинити”, “щось тут не те” і под.) і утримуючи нашу самооцінку чи позитивне розуміння світу. 

Що ця стара історія з 1980-х про конструювання нашої “самості” дає людині XXI сторіччя? Здається очевидним, що конструкції самообману, як-от доброфективність, характерні не лише індивідуумам, але й колективам чи державам. Варто завжди скептично ставитися до “пухнастих” історій про золоте минуле народу і розуміти, що “здорове суспільство” є штучним конструктом, бо уся його “здоровість” суттєво залежить від ілюзій. Як зазначав знаменитий письменник Джордж Орвелл: “Секрет доброго правління полягає в поєднанні віри у власну безпомилковість та сили вчитися на минулих помилках”. Викарбувати б цю цитату на стінах українського парламенту, як гадаєте?