ЗE-хотілки та “українські партизани”

ЗE-хотілки та “українські партизани”
Президент України Володимир Зеленський у вівторок під час зустрічі з українськими послами на Івано-Франківщині заявив, що наша держава хоче отримати дуже чітку перспективу щодо членства від НАТО вже у 2022 році, повідомляє “Європейська правда”. А ще сказав, що “Україна прагне досягти членства в Євросоюзі в найближчі роки”. Ну сказав і сказав, ну хоче, то й хоче. Але кого взагалі у світі цікавить, що Україна хоче і до чого прагне?

Про бажання України приєднатися до престижних клубів країн ЄС чи НАТО з різним ентузіазмом говорили й інші президенти: і багатовекторний Кучма, і “князь діаспори” Ющенко, і “сивочолий гетьман 25%” Порошенко, і навіть безславний втікач на букву “Я” теж щось “хотів” із цієї опери, принаймні спершу. То чим хотілки Зеленського кращі від їхніх? Тут же питання не в тому, чи ми прагнемо, а в тому, чи нас хочуть.

“Всі ми не можемо сьогодні прийняти тезу, яка сьогодні теж дуже популярна, про ЄС через 30 років, а НАТО колись там, через років 50. Це демотивує всіх і уповільнює. Для швидкого руху ми не маємо марнувати час на якісь другорядні речі”, – каже президент України.

Гаразд, цього “не можемо”, а що “можемо”? Якщо НАТО чи ЄС не дадуть нам наступного року (а також у багато “наступних років”) чіткої перспективи членства, то що зробимо – образимось і підемо від них геть? Куди? До Росії? Чи знову будемо фантазувати про якийсь “третій шлях”? Може, створимо союз із Туреччиною чи Саудівською Аравією? Попросимось до китайців “молодшим братом” чи кандидатом у члени Комуністичної партії?

У реальній політиці, яку сповідує і практикує колективний Захід, “хотіти” означає “могти”. А що тут може Зеленський зокрема чи Україна загалом?

“Наразі в багатьох процесах Україна змушена наздоганяти, і це неправильно”, – сказав Зеленський. А чому ж “змушена наздоганяти”? Чи це не є наслідком того, що от уже 30 років у цій країні регулярно розкрадають державний і місцеві бюджети; що суди, правоохоронні органи та армія наскрізь прогнили від корупції; що законотворчістю й “державотворенням” загалом тут займаються прислужники олігархії, продажні аферисти й різна примітивна та хамська шпана? І як із таким багажем не наздоганяти? І як із такою репутацією “хотіти” і “прагнути”?

Тут найперше треба подивитися правді в очі. Наприклад, НАТО при всьому (декларативному) бажанні не зможе дати Україні у 2022 році чіткої перспективи членства хоч би й тому, що на початку цього року все ще нависатиме “загроза повномасштабного вторгнення” військ РФ. А якщо й ні, то не виключений невеличкий переможний наступ “військ” ОРДЛО, скажімо, на Маріуполь. Або ж гарячий конфлікт на українсько-білоруському кордоні тощо. Ось які “чіткі перспективи”, найпевніше, очікують Україну, принаймні поки США й НАТО не домовляться з Росією про “гарантії безпеки”.

Й ось про ці перспективи доцільніше думати українським політичним “візіонерам”. Але про це вже традиційно думають наші куратори з адміністрації президента США. А точніше про те, як повідомляє “Українська правда” з посиланням на The Washington Post, “чи можуть і як Сполучені Штати підтримати антиросійське повстання, якщо президент Росії Володимир Путін розпочне повномасштабне вторгнення в Україну”. Ця допомога теоретично передбачає “надання зброї та іншої підтримки українським військовим, щоб протистояти вторгненню російських військ, а також матеріально-технічної підтримки повстанським групам, якщо Росія повалить український уряд і почнеться партизанська війна”. Не знаю, яке фантастичне джерело нашептало американському авторові цю цифру, але він пише, що основу партизанської армії можуть складати приблизно пів мільйона українців, які пройшли за останні вісім років певну бойову підготовку. Загалом же американці не приховують, що “основна мета адміністрації Байдена – завдати удару по російських військах, якщо Путін вторгнеться в Україну, без безпосереднього залучення американських військ”.

Що ж, кажу я собі з неприхованим цинічним сарказмом, чудова “мета”. Росіяни психануть, наприклад, через відсутність натівських гарантій, попруть на нас і скинуть владу разом із її хотілками. Тоді з лісу вийдуть наші партизани й американською зброєю почнуть катрупити “зелених вєжлівих чоловічків”, а ті своєю чергою лупитимуть по містах і селах зі значними жертвами серед цивільного населення. Світ шокований, США, як “голуб миру”, мобілізує антиросійську коаліцію країн колективного Заходу, щоб завдати руйнівного удару по фінансовій системі та економіці РФ.

Зрештою в українців залишиться тільки одна хотілка – “мир за будь-яку ціну”. Втягнута в кровопролитну війну й підкошена економічно Росія не зможе вже бути поважним гравцем на шахівниці між США та Китаєм. Як кажуть, вітаємо у світі реальної політики made in USA. До чого це я? Не дай Боже, аби ці теоретичні плани американських фахівців стали їхніми “хотілками”. Бо над хотілками нашого президента ми ще можемо посміятися – він усе-таки професійний комік, а от з американськими примхами жарти погані.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Європа посилює самооборону Суспільство двох рівнів