By 
У кінематографі дуже рідко буває, щоб ту саму книгу екранізували двічі. Хіба якщо йдеться про класичний твір, та й то – на відстані років. Натомість детективній повісті Олександра Козачинського “Зелений фургон” випала незвичайна доля. У 1959-му за цим твором поставив однойменний фільм на Одеській студії Генріх Габай. Картина мала заслужений успіх у глядачів. Але 1972 року режисер емігрував, стрічку вилучили з прокату.
Глядачі, зрозуміло, не були в курсі щодо еміграції режисера (про таке не повідомляли газети, просто ім’я “зрадника” раптом зникало зі сторінок преси). Люди почали надсилати листи до журналу “Советский экран” – чому не показують “Зелений фургон”?
Тож “нагорі” визріла ідея зробити нову екранізацію повісті Козачинського. Кращу за попередню – багатосерійну, кольорову. І показати по телевізору, щоб побачила вся країна. Як наслідок, виробничі плани телевізійного об’єднання “Екран” у Москві, що опікувалося виробництвом телефільмів, поповнилися рядком: “«Зелений фургон», три серії”.
У 1978-му доручили написати сценарій молодому кінодраматургові Ігорю Шевцову. Він нещодавно зробив на замовлення “Екрана” прекрасний сценарій за мотивами пригодницької повісті Астрід Ліндгрен “Расмус-волоцюга”.
Постановником планували киянина Миколу Рашеєва. Він кілька років тому зняв для “Екрана” славетного “Бумбараша”, а влітку 1978-го завершував роботу (також на замовлення телеоб’єднання) над двосерійною екранізацією роману О. Генрі “Королі й капуста”. Наступного року мав би взятися за повість Козачинського.
Але, як пишуть, режисер віддав перевагу іншому фільмові – “Яблуко на долоні”. Він давно мріяв попрацювати з Олегом Далем, якому в цій картині віддали головну роль.
Далі події розгорталися несподівано.
Улітку 1979-го на Кіностудії ім. Довженка знімали за іншим сценарієм Ігоря Шевцова пригодницьку стрічку “«Мерседес» втікає від погоні”. На фінал знадобилася пісня. Сценарист наважився зателефонувати до Володимира Висоцького (вони не були знайомі). Діставши згоду, Шевцов осмілів і зробив ще одну пропозицію, мовляв, на Одеській студії за його сценарієм екранізуватимуть повість Олександра Козачинського “Зелений фургон”, туди теж знадобляться пісні. “Можна на Вас розраховувати?” – запитав.
Висоцький зауважив, що чудово знає повість – кілька років тому брав участь у радіоспектаклі “Зелений фургон”, написав для нього декілька пісень. Раптом заявив, що залюбки став би режисером такого фільму.
Він нещодавно зіграв головну роль у серіалі “Місце зустрічі змінити не можна”, що також знімався на Одеській студії, і перебував на піку слави. Його бажання поставити “Зелений фургон” було сенсаційним. Шевцов повідомив про це редакторці Одеської студії Олені Демченко, яка перебувала у відрядженні в Москві, а вона – директору студії Геннадію Збандуту.
У грудні 1979-го актор дістав телеграму з Одеси: він затверджений режисером-постановником з умовою, що худкерівником буде досвідчений Геннадій Полока (вони приятелювали, Висоцький колись знімався в його фільмі “Інтервенція”). Театр на Таганці надав режисерові-дебютанту річну відпустку за власний кошт з 16 січня 1980-го (з наказу директора театру: “У зв’язку з проханням Одеської кіностудії, для постановки кінофільму”).
Почалася робота. Висоцький висловив побажання стати співавтором сценарію. Пояснив Шевцову: “Там у тебе є чимало цікавого, але мені потрібно інше”.
Працювали удвох, зустрічалися майже щодня. “Він говорив, фантазував, – згадував Шевцов. – Одного разу наговорив цілу касету, я з ним сперечався… Він фантазував, розривав сюжет, активно програвав ролі різних персонажів, сипав одесько-єврейським жаргоном”. І результат: “Сценарій був переписаний повністю. Від колишнього залишилося кілька епізодів”.
У новій версії головним героєм став не начальник одеського кримінального розшуку (на цю роль Висоцький збирався запросити Валентина Гафта), а бандит Сашка Червень, якого мав зіграти Іван Бортник. У ролі міліціонера Грищенка бачив Юрія Яковлева, на колишнього метранпажа Шестакова планував Євгенія Леонова, а роль секретарки хотів доручити Людмилі Максаковій. Сам Висоцький збирався зіграти злочинця Красунчика. Щоправда, варіанти акторського складу періодично коригувалися.
Висоцький провів попередні перемовини з оператором Юрієм Клименком, художницею-постановницею Ларисою Токаревою. Токарева, хоча й була зайнята на іншій картині, почала у вільний час збирати матеріали про побут Одеси початку 1920-х років (одяг, посуд, інтер’єри тощо).
Володимир Мальцев, призначений директором фільму, стверджував, що Висоцький написав для майбутньої картини 11 пісень. Хотів залучити і блатні пісні 1920-х років – зокрема, на початку стрічки мала звучати “Ужасно шумно в доме Шнеерзона…”.
Час ішов, керівники “Екрана” не поспішали затверджувати сценарій. А в травні 1980-го відправили його на доопрацювання. Обурений Висоцький кілька разів заявляв, що йде з картини. Нарешті призначили дату запуску – вересень 1980-го. До цього Висоцький не дожив півтора місяця…
Нового постановника Олександра Павловського запримітив директор “Екрана” Борис Хесин. Подивившись 1982-го в складі худради трисерійну музичну комедію “Трест, що луснув” за оповіданнями О. Генрі, яку Павловський зняв на Одеській студії, Хесин звернувся до редакторів: “Чого ж ви мені кажете, що після смерті Висоцького нема кому зробити «Зелений фургон»?”
Павловський кілька місяців відмовлявся, адже його роботу колеги неминуче порівнюватимуть із тим, що планував Висоцький. Нарешті згодився.
Шевцов повернувся до першого варіанта сценарію, скоротивши все до двох серій. Знімали в травні-вересні 1983-го в Одесі та селі Северинівка на Одещині. Пісні та музику для картини записували в студії Полтавського радіо.
Фільм вийшов на екрани під Новий рік – 28 грудня 1983-го, і став найкращою роботою Павловського. А також улюбленою стрічкою глядачів.
Після розвалу СРСР зняли табу і з попереднього “Зеленого фургона”. Отак і вийшло, що книга має дві екранізації – нині в інтернеті можна подивитися обидві.
