Життя на повну

Життя на повну

 

Нова теорія допоможе з’ясувати, коли і чому кити стали такими велетенськими, – пише Андреа Маркс для журналу “Scientific American”.

“Найбільша тварина світу, кит синій, – як літак на 100 осіб, що кружляє під поверхнею океану. Сьогодні науковці стверджують, що знають, коли і чому ці ссавці еволюціонували до таких гігантських розмірів. Під час досліджень, результати яких опубліковані у “Proceedings of the Royal Society B”, науковці представили модель, що демонструє розміри вусатих китів, які жили від 35 млн років тому до сьогодні. Вчені виміряли розмір черепів 63 вимерлих видів китоподібних, які є у збірках скам’янілостей у Національному музеї природознавства Смітсонівського інституту. Відтак порівняли результати із розмірами сучасних китоподібних та зрозуміли, що довжина тіла цих ссавців коливалась упродовж майже 30 млн років, а потім раптово зросла до понад 10 м у період між 4,5 млн і сотнями тисяч років тому, тобто в епоху пліоцену і плейстоцену, який загально окреслюється як пліо-плейстоцен. Це ближче до наших часів, ніж вказували попередні дослідження. Один з авторів, Ґрехем Слейтер з Чикагського університету, зауважив, що дослідження, які давали подібні часові показники, базувались на спостереженнях і відгадуванні, їм бракувало підтверджень у вигляді вимірювань.

Результати наукових досліджень виключили інші гіпотези, як от загроза з боку хижака, величезної акули-меґалодон, що існувала задовго до збільшення розміру китів. Вчені також відкинули теорію про початок харчування шляхом фільтрації, адже під час раптового збільшення китів цей процес уже тривав 15 млн років.

Нові дослідження поєднують зріст тіла китів зі змінами доступності їжі, які настали після льодовикового періоду. Коли на Північному полюсі формувалась льодова “шапка”, то охолоджена нею вода поринала до дна океану, щоб потім знову піднятися, коли сильні вітри відштовхували від берега теплі поверхневі води. Такі сезонні підйоми глибинних вод називаються апвелінг. Холодні води приносять до поверхні живильні субстанції, які в певні пори року сприяють розквіту фітопланктону і буйного розвитку видів, якими харчуються кити, таких як криль, що творить густі косяки.

Ґрехем Слейтер пояснює, що такі умови принесли еволюційну користь для щораз більших вусатих китів. Велика паща дозволила ссавцям з кожним ковтком поглинати багато води і відціджувати більше корму, натомість велике тіло могло ефективно долати довші дистанції між місцями харчування. Повільний метаболізм допомагав також заощаджувати енергію.

Р. Еван Фордіс, геолог з Університету Отаго, що у Новій Зеландії, також досліджує скаменілості вусатих китів. Хоча вчений не брав участі в експериментах, він погоджується з їхніми результатами, але вважає, що на збільшення розміру китів могли вплинути й інші чинники. Наприклад, на його думку, варто було б дослідити багаті на залізо пилки, які могли збагатити води для фітопланктону.

Плануючи наступні дослідження, Ґ. Слейтер сподівається точніше окреслити часові рамки стрибку розмірів китів. Його розчаровують недоліки у літературі, що стосуються записів розкопок з періоду піло-плейстоцену. “Існує менше стимулів для дослідження більш пізніх копалин, однак ті скам’янілості є насправді дуже важливими”, – каже він”.  

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ