Зіпсована реальність

Зіпсована реальність
Уже багато років я з огидою переглядаю щоденні українські видання, але мушу це робити з огляду на професійну діяльність. Наперед знаю, що там побачу. Корупція, злодійство, шахрайство, бандитизм, безголів’я, пияцтво, невігластво, цинізм тощо. Таке враження, що журналістам і редакторам це приносить якесь садистичне задоволення. Або ж це є їхнім службовим обов’язком – щодня тицяти свою авдиторію носом: подивіться, як вони нас обкрадають, як обманюють, як знущаються з нас, як насміхаються. Оскільки це триває довго і повторюється щодня, то для багатьох людей вже навіть якось стало звичним – що ж вдієш, така реальність.

Ну що ж, реальність у нас дійсно погана. Про зіпсовану реальність частково згадав і Володимир Єшкілєв у статті “Світ відкладених домовленостей…”. Але чи вона завжди була такою, чи в якийсь момент зіпсувалася? І як псується реальність – не сама ж собою? Це ж не молоко, яке з часом квасніє, не сир, який гливіє, не хліб, який пліснявіє, не ковбаса, яка зацвітає тощо. Ні, реальність – це ж філософська категорія. Вона сама не псується, її хтось і колись мав зіпсувати.

Дехто може сказати, що цинічні олігархи, корумповані урядовці, продажні політики, безпринципні правоохоронці, некомпетентні і безвідповідальні високопосадові спеціалісти та інші “нау-кива-ці”, про “досягнення” яких щодня повідомляють наші ЗМІ – це інша реальність, не та, в якій живе більшість із нас, простих українців. Але це не так, бо з наслідками цих “досягнень” ми щодня стикаємося як у нашому буденному житті, так і під час різних екстраординарних ситуацій. І те, чому ми не спішимо звертатися до правоохоронців за захистом; і чому уникаємо лікарів, поки не припече; і чому супроводжуємо дітей до самої школи і зі школи; і чому боїмося переходити дорогу навіть на зелене світло; і чому відкладаємо гроші на старість, не маючи надії на пенсію; і ще багато інших “чому” свідчать якраз про те, що наше життя і картина дійсності в масмедіа є двома різними полюсами однієї й тієї самої реальності. Саме вона і є зіпсованою. Десь це більше помітно, десь менше, але “запашок” однаковий.

Однією з тих бактерій, через які псується реальність, є інтелектуальне лінивство. Нещодавно в одній групі на Facebook я зі здивуванням наштовхнувся на “рекламу” певного депутата і бізнесмена, який у нашому місті (і далеко поза ним) більше відомий як кримінальний “авторитет”. Натомість у згаданому дописі його вихваляли як скромного патріота і порядну людину, яка пожертвувала на потреби АТО сорок із чимось мільйонів гривень. Я не дивуюся, що таку “рекламку” запустили в соцмережі спеціалісти з його медіаобслуги, але дивуюся, чому немала кількість людей з цієї групи, що вважають себе “поважними”, настільки безкритично її поширювали, “лайкали”, аплодували їй “гіфками” тощо – не задавши собі труду перевірити, що ж це за такий герой, про якого вони нічого не чули, поки він не пожертвував тих мільйонів. Може б при нагоді дізналися, звідки в нього ці мільйони. Але ні.

Оце й називається інтелектуальним лінивством – зреагувати “лайком” чи “репостом” на маркери, як-от: вишиванка, мова, пожертва на армію, але не втомлювати себе при цьому пошуками додаткової інформації; не порушувати свого спокою, ставлячи під сумнів моральні якості рекламованого героя. Життя і так складне, стільки бруду навколо, потрібно більше позитиву. Те, що такий псевдопозитив спотворює, тобто псує реальність, інтелектуально лінивим людям в голову, звичайно ж, не приходить.

Та це не лише їхня проблема. Такі люди псують нашу спільну реальність, бо назагал важливі кроки здійснюють імпульсивно – свої оцінки вони формують внаслідок емоцій і поверхових вражень, висновки роблять на основі неперевірених і часто фальшивих даних, відтак і рішення з довготривалим ефектом ухвалюють, глибоко не задумуючись. Тому кожна нова комбінація їхніх політичних обранців зазвичай закінчується зрадою, а “зіркові” кумири їх із часом розчаровують.

Хоч перед тим, як обирати чи зачаровуватись, здебільшого достатньо було б просто перевірити, чи за чудовими словами кандидата в обранці або кумира стоять такі ж прекрасні діла в минулому – ближчому чи дальшому. Але для того, щоб все це перевірити, дізнатися, поцікавитись тощо потрібно докладати зусиль, потратити час, задіяти якісь ресурси. Тобто зробити все те, чого уникає інтелектуально лінива людина – людина морально не вільна.

Мауріціо Віролі, італійський філософ та історик політичних ідей, вважає моральну свободу найважливішою з усіх людських свобод. “Це свобода людини, яка шукає, знаходить, дізнається і застосовує моральні та політичні ідеали для самого себе і з приводу самого себе”. Протилежністю морально вільної людини, на думку Віролі, є “особа, котра живе, наслідуючи чужі ідеї, яка не має принципів, яка одного дня представляє одну, а наступного дня іншу ідею; морально порожня, банальна особа”.

Така особа намагається замінити зіпсовану реальність штучною, псевдореальністю, наприклад повболівати за “наших” гравців на футбольному чемпіонаті, проголосувати за “наших” виконавців на пісенному конкурсі, підтримати “наших” героїв на противагу “ненашим” опонентам, а при нагоді наробити селфі в різних цікавих місцях, щоб було чим похвалитися в соціальних мережах. Іноді це може здаватися простою людською слабкістю, тимчасовою втечею від буденних проблем, спробою розслабитися після довгого нервового чи фізичного напруження.  

Та проблема в тім, що псевдореальність раніше чи пізніше поглинає людей, поневолює їх, створюючи ідейний вакуум, спотворюючи базову моральну категорію нашого\ненашого. Така моральна порожнеча є небезпечною, як твердить Віролі, ще й тому, що ті, хто звикає слідувати за чужими ідеям, цурається принципів, уникає інтелектуальних викликів, живуть в очікуванні на прихід справжнього лідера, готові сліпо йти за ним. Як, наприклад, колись виявилися готовими до свого “гітлера” чи “сталіна”. Або ж – здається зараз більш актуальне – підтримали свого “баригу” чи “клоуна”.

Зіпсована реальність, як і все інше під сонцем, не стоїть на місці – псується далі. Із зіпсованої реальності не може народитися нормальність. Натомість вона може перетворитися в реальність жахливу. Єдиним способом протистояти такій перспективі є моральна свобода кожного з нас.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *