By 
Радянському народу повідомили, що Червона армія вирушила у визвольний похід, щоб узяти під захист населення Західної України й Західної Білорусії, а також втілити в життя віковічне прагнення народів про возз’єднання. Щоправда, народові нічого не розповіли про секретний додаток до підписаного 23 серпня 1939 року пакту Молотова-Ріббентропа, згідно з яким Сталін та Гітлер розділили між собою територію Європи. 17 вересня 1939 року радянські війська, порушивши договір про ненапад, перейшли польський кордон.
Звичайно, радянський кінематограф, як один із важливих інструментів ідеології, не мав залишитися осторонь цих подій. Одразу після початку військової операції до Західної України відряджають Олександра Довженка із групою для зйомок документального фільму. Стрічка отримала назву “Визволення” із довгим підзаголовком “українських та білоруських земель від гніту польських панів та возз’єднання народів-братів в єдину родину”. Картину було завершено у червні 1940-го у двох варіантах – російською та українською. На екрани Львова та області вона вийшла 6 вересня 1940-го, в ознаменування першої річниці подій. Зрозуміло, що фільм отримав хороші оцінки у пресі, хоча загалом відгуків було небагато.
Цілком закономірно, що приєднання Західної України мало висвітлити і художнє кіно. На Київській кіностудії наприкінці травня 1940 року запустили у виробництво стрічку Абрама Роома “Вітер зі Сходу”.
Режисера запросили із Москви п’ять років тому для постановки фільму “Суворий юнак”. Картину звинуватили у формалізмі та не випустили на екрани, проте Абраму Роому все ж доручили ставити ще один фільм. 1939 року він завершив роботу над стрічкою “Ескадрилья №5” про готовність радянських льотчиків до війни. Мабуть, ідейно правильну стрічку добре прийняли “нагорі”, бо Роом отримав нове завдання.
До роботи над сценарієм залучили польську письменницю Ванду Василевську. Зважаючи на важливість теми, на виробництво картини виділили чималі кошти – понад півтора мільйона радянських рублів. Фільм зробили надзвичайно швидко й здали 30 грудня 1940 року. У початкових титрах зазначено, що у стрічці знімалися “актори українських та польських театрів Західних областей України”. Зрозуміло, що це мало справити ще й пропагандистський ефект, передусім – на майбутніх глядачів Західної України. Можемо припустити, що картину знімали українською мовою, а вже потім зробили російський варіант. Зрозуміло, що частина акторів погано володіла російською, або й взагалі її не знала, тож потім їхні ролі переозвучили для російської версії стрічки. Трапляється інформація, що одну із ролей озвучив актор Марк Бернес.
Дія відбувається у селі Лентовня, де розташовані володіння польської графині Пшежинської. Щоб збудувати дорогу до замку графині, у селянина Хоми Габрися забирають останній клаптик землі. Хома на знак протесту набирає мішок землі із відібраного наділу та відносить додому. Селянина штрафують і змушують відробляти. До Лентовні приїздить працювати молода вчителька Ганна, вихована у католицькому монастирі. Ганна співчуває селянам, а потім закохується у молодого більшовика Андрія та починає симпатизувати його ідеям.
“Вітер зі Сходу” зараз дивитися важко: відверта пропаганда, карикатурність негативних героїв, перенасиченість ідеологічними штампами. Фільм не рятує навіть видатний актор Амвросій Бучма у головній ролі Хоми Габрися, який чесно намагався вдихнути хоч трохи життя у свого персонажа. У кількох епізодах це Бучмі навіть вдається, наприклад, коли Хома із другом співають народну пісню дорогою з роботи. Проте таких епізодів вкрай мало, адже перед режисером стояло цілком конкретне завдання. Фінал картини сприймається як плакат: у небі радянські літаки, Хома вітає їх піднятим догори кулаком – “рот фронт”, клянеться у вірності, бо Червона армія, наче вітер зі Сходу, несе торжество правди.
Стрічка вийшла у кінотеатрах Львова 21 лютого 1941 року, тогочасна преса звично відгукнулася позитивними рецензіями. Чи мала картина аж такий великий успіх – невідомо. Крім радості возз’єднання із Великою Україною, багато хто вже зіткнувся із комуністичною бюрократією, позбавленням майна, арештами та депортацією.
“Вітер зі Сходу” був останнім фільмом Абрама Роома на Київській кіностудії. Після війни “Вітер зі Сходу” не забороняли, але майже не показували. На те були вагомі причини: до 1941 року усі радянські ЗМІ виправдовували вторгнення Червоної армії не лише необхідністю звільнення братніх народів, а ще й тим, що Польща – “недолуга” та “штучна” держава, яка втягнула свій народ у війну (у стрічці про це є навіть окремий титр). До того ж у фільмі польські війська, що відступають під переможним натиском Червоної армії, чомусь починають палити села.
Після закінчення війни у Польщі було встановлено прорадянський комуністичний режим, Польська Народна Республіка стала сателітом СРСР. Події, пов’язані із початком Другої світової війни, трактувалися вже по-іншому. Офіційно повну відповідальність за розв’язання війни було покладено на Німеччину, про пакт Молотова-Ріббентропа жодних згадок, звичайно ж, більше не було.
Глядачі також могли запитати, куди ж поділися польські театри, про які йдеться у початкових титрах стрічки. До того ж серед акторів із Західної України, які знімалися у фільмі, були вже не надто бажані прізвища: репресовані Петро Сорока та Йосип Стадник, а Євген Курило, виконавець ролі молодого більшовика Андрія, у 1944 році емігрував на Захід.
Коли я навчався у кіноінституті, один із викладачів розповідав нам таку історію. Відомо, що Сталін особисто приймав усі картини. І ось закінчився перегляд нового фільму, увімкнули світло, запала тиша. Довгу паузу перервав сам вождь: “А що нам скаже режисер?” Режисер піднявся, хотів щось сказати, але зомлів і впав. Сталін посміхнувся та поблажливо зауважив: “Такий слабкий режисер, а зняв такий сильний фільм!” Наш викладач говорив, що цим режисером був Абрам Роом.
Імовірно, це вигадка, але цілком можна повірити в реальність такої ситуації. Навіть кінематографічна байка про ті часи здатна багато про що розповісти. Так само й у відверто пропагандистському фільмі “Вітер зі Сходу” можна знайти багато цікавого, або ж навіть побачити у ньому правду і відчути той непростий час.
