By Оскільки Стоунхендж функціонував як поховальна структура, у цьому контексты варто згадати поселення Даррінгтон Уоллс, яке виявили за 3 км на південний схід від Стоунхенджа на березі ріки Ейвон група археологів під керівництвом професора Шеффілдського університету Майка Паркера Пірсона. На думку дослідника, оскільки у цьому поселенні знайдено надто мало знарядь праці, воно мало ритуальне значення, люди не жили у ньому постійно, а зупинялись для релігійних потреб.
Поселення функціонувало приблизно 2,6 – 2,5 тис. р. до н.е.[1] Тим ж часом датуюєть другу фазу будівництва Стоунхенджа, а також поховання у ньому. Це дає змогу припустити, що поселення Даррінгтон Уоллс могло належати будівничим Стоунхенджа, і що його мешканців після кремації ховали у сакральному колі цієї структури.
Згідно з версією Майкла Пірсона, ритуальною зупинкою на шляху до Стоунхенджа, пов’язаною з поховальним обрядом, була структура Блухендж, розташована між Даррінгтон Уоллс і Стоунхенджем на річці Ейвон (рис. 1).
Блухендж був кам’яним колом (кромлехом) діаметром 10 м, оточеним земляним колом – хенджем у вигляді рову з зовнішнім насипом діаметром 25 м. До сьогодні збереглись залишки рову та 27 ям-лунок з шматками долериту, який в Англії називають блакитним каменем. Датується знахіда 2 469 – 2 286 р. до н.е.[2]
Хоча вхід у структуру був зроблений з північного заходу, Блухендж не був пов’язаний з рухом Сонця або Місяця. Виявлена у заглибленнях від долеритів величезна кількість деревного вугілля свідчить про те, що тут спалювалось багато лісу, тому Блухендж виконував функцію доісторичного крематорію. Очевидно, тіла померлих жителів Даррінгтон Уоллса везли по річці Ейвон до Блухенджа, де їх спалювали і після цього заносили у священне коло Стоунхенджа. Зв’язок між трьома спорудами підтверджує той факт, що на другому етапі будівництва від входу в Стоунхендж була виведена обрамована валами і ровами дорога шириною 14 м, яка тягнулась 3 км через Блухендж до поселення Даррінгтон Уоллс.
Важливу роль у сакральних ритуалах відігравала ріка Ейвон. Доктор Брістольського університету Джошуа Поллард підкреслював, що “пейзажне місцеположення Блухенджа демонструє ще раз важливість ріки Ейвон у неолітичних поховальних обрядах і церемоніях”. Подібним чином висловлювався і професор Манчестерського університету Джуліан Томас: “… ділянка ріки Ейвон (між поселенням Даррінгтон Уоллс та Блухенджем) мала одне з головних значень у релігійному житті людей, які зводили Стоунхендж”.[3]
Обряд трупоспалення поширився наприкінці ІІІ – на початку ІІ тисячоліття до н.е. у мешканців різних частин землі. Кремація була пов’язана не з браком місця для поховання, а з культом вогню – стихії, що існує у трьох частинах світобудови: підземному світі, на землі та у небі; а також з розвитком анімістичних уявлень про душу. Якщо раніше вважали, що душа після смерті людини вселяється у якійсь об’єкт земного світу (тварину, рослину, людину), то тепер вірили, що душа не залишається на землі, а повинна відлетіти з димом у надземний потойбічний світ. Релігійні обряди поховання у землі останків людей, очищених вогнем, як і потрапляння променю сонця у товщу землі кургану або в окреслене на землі священне коло, сприймались як містичне поєднання стихії землі та вогню, яке дає продовження буття. Зародження цих ритуалів припадає на кінець доби зодіакального знака Тельця, стихією якого є земля, і початок доби Овна, стихією якого є вогонь. Отже, синтезування культу цих двох стихій було закономірним.
На відносно невеликій відстані від Стоунхенджа було зведено ще кілька подібних мегалітичних структур (Даррінгтон Уоллс, Вудхендж, Ньюхендж, Ейвбері Хендж), які, очевидно, сприймались у IV – III тисячолітті до н.е. як єдина система.
За 3 кілометри на північний схід від Стоунхенджа під час аерофотознімання у 1922 році, виявили велике коло діаметром 488 м, окреслене ровом і земляним валом, яке, як і поселення, отримало назву Даррінгтон Уоллс (рис. 2).
Під час розкопок 1966 – 1968 років всередині великого даррінгтонського кола виявили два менших кола, зведених з дерев’яних стовпів. Більше з них, південне, 23 м у діаметрі, складалося з 6 концентричних кілець, а менше (північне) мало 2 кільця стовпів. Розкопки 2004 року показали, що у даррінгтонському колі є авеню – гравійна доріжка, вирівняна за розташуванням сонця під час літнього сонцестояння, яка тягнеться 150 м від південно-східного входу до р. Ейвон.[4]
За 0,5 км на північ від Даррінгтон Уоллс під час аерофотознімання у 1926 – 1929 роках була виявлена дерев’яна структура Вудхендж (рис. 3).
У центрі Вудхенджу була похована дитина, оточена шістьма концентричними колами дерев’яних стовпів, найбільші з яких були 7,5 м висоти і 5 тон вагою. Навколо дерев’яних кіл був зведений рів і земляний вал діаметром майже 85 м.[5] Вхід до комплексу був спрямований на північний захід, на східне сонце у день літнього сонцестояння. Крім лунок від дерев’яних стовпів у Вудхенджі було знайдено кілька кам’яних монолітів. Це свідчить, що Вудхендж перебудовувався з дерев’яного на кам’яний. Але невідомо, що сталось потім. Можливо, камені пішли на будівництво Стоунхенджа.
За 900 м на північний схід від Стоунхенджа знайдено дерев’яне коло в оточенні земляних валів – Ньюхендж (Newhenge) (рис. 4), спрямоване, як і Стоунхендж, Вудхендж та Даррінгтон Уоллс, на північний схід, тобто на східне сонце у день літнього сонцестояння. Структури були доволі близько одна від одної.
Не менш грандіозною спорудою, ніж Стоунхендж на території Великобританії була структура Ейвбері Хендж, зведена 3 400 – 2 625 р. до н.е. (рис. 5).[6]
Коло діаметром 427 м було окреслене валом, утвореним з крейдяного ґрунту, вибраного з рову. Висота валу у період будівництва досягала 11 м (нині 6 м), ширина разом з ровом – 21 метр. Для побудови валу потрібно було вибрати з рову 90 000 кубічних метрів крейдяного ґрунту. Якщо хендж будували 250 чоловіків, їм для цього знадобилось 30 років.
До валу та рову зроблено 4 проходи, зорієнтовані за сторонами світу. Через них можна було зайти до великого кам’яного кола, що складалось з 98 сарсенових менгірів вагою 40 – 60 тон, висотою від 3,6 до 4,2 м, привезених з каменоломень Марлборо. Всередині великого кола було ще два внутрішніх кромлехи. Північний, діаметром 98 м, складався з 27 каменів, а південний, діаметром 108 м, – з 29 каменів. Всередині кожного кромлеху є споруди, які нагадують “підкову” Стоунхенджа.
Ейвбері Хендж був з’єднаний кам’яними дорогами з двома іншими сакральними структурами (рис. 6). Від західного входу йшла кам’яна алея Бекхемптен-авеню, від якої збереглось лише 12 каменів. Від південного входу – кам’яна алея Уест Кеннет-авеню довжиною 2,5 км, що складалась з попарно поставлених через 25 м 100 менгірів. Вона вела до так званого Святилища – подвійного кам’яного кола діаметром 39,5 м (рис. 7).
За 3 км на схід від Стоунхенджа Коллінз Ричард та Джошуа Поллард знайшли кам’яний моноліт довжиною 2,8 м, а біля нього отвір, у який він був вставлений, і кілька залишків поховань з інвентарем. У такому оточенні кам’яний монумент міг сприйматися як вмістилище духів предків. Особливою знахідкою був шматок гірського кришталю, привезений з далеких Альп. Це підтверджує, що Стоунхендж та розташовані неподалік від нього інші мегалітичні структури були священними місцями не лише для паломників з Великобританії, але й з материка.
[1] http://mound.io.ua/s1131358/vudhendj_darrington
[2] https://ru.wikipedia.org/wiki
[3] http://mound.io.ua/s1193416/kromleh_bluhendj
[4] http://mound.io.ua/s1194503/darrington_hendj
[5] http://mound.io.ua/s1193664/nyuhendj
[6] www.slavrussnarod.ru/osnown/au1.htm
