Мистецтво на межі

Якщо у 2021 році в дискусіях про майбутнє мистецтва домінували розмови про NFT, то вже у 2022 та 2023 роках головною технологією, яка має “вбити” мистецтво, став штучний інтелект. Усе було зрозуміло ще в серпні 2022 року, коли чоловік, що зветься Джейсон Аллен, здобув головний приз у розмірі 750 доларів на ярмарку в штаті Колорадо за свій Théâtre D’opéra Spatial — фантастичну сцену, згенеровану програмою Midjourney A.I. Коли новина про перемогу Аллена поширилася, в інтернеті почалися суперечки про штучний інтелект, а активісти заходилися писати, що смерть мистецтва розгортається прямо на наших очах. Відтоді витончені розробки таких програм, як DALL-E 2, Dream Studio та Lensa, продовжують підігрівати фурор навколо ШІ, а остання програма, призначена для редагування зображень, викликала дотичну дискусію про те, що художники не отримують компенсації за свої роботи, які використовуються для “тренування” цих програм.

Що таке “тренування” програм? Це один із революційних проривів у сфері штучного інтелекту, який передбачає створення генеративних змагальних систем, англійською GAN — generative adversarial networks (винайшов цей принцип Ян Гудфеллоу). Щоб така система працювала, треба створити велику базу даних картин, з якої програма намагатиметься синтезувати нове зображення, а інша програма постійно перевірятиме, чи, бува, немає повторень з образами з бази. Іншими словами, комп’ютеру, щоб бути креативним, треба мати всю історію візуального мистецтва у своїй базі, тому деякі художники протестують проти використання їхніх картин для генерування штучних. За принципом цих систем працювала група молодих французьких активістів (їх важко назвати художниками) Obvious, які змогли продати згенеровану картинку за майже пів мільйона доларів. Її продали у 2018 році на аукціоні “Крістіз”, і фактично ця подія стала поворотним моментом в історії картин, створених ШІ.

Інший тренд останніх років — нападати на відомі твори мистецтва. За короткий період наші соціальні медіа наповнилися зображеннями, на яких екоактивісти брутально атакують музейні витвори мистецтва на знак протесту проти використання викопних видів палива. Від червня 2022 року члени колективу Just Stop Oil приклеїли себе до чотирьох картин по всій Великобританії. У жовтні того ж року пара протестувальників із німецької групи Letzte Generation кинули відра з картопляним пюре на “Стоги сіна” Моне (1890), а наступного місяця троє діячів з італійської Ultima Generazione жбурнули гороховий суп у “Сіяча” Ван Гога (1888). Загалом приблизно чотири десятки знакових творів мистецтва, включно з роботами Пікассо, Вермеєра та Клімта, стали об’єктами нападів різних груп. Якщо їхньою метою було лише висвітлення в ЗМІ та кліки у твіттері, то кампанія мала шалений успіх. Але багато хто залишився в роздумах: чи не відвертають методи активістів увагу від їхнього основного послання?

Багато критиків вважають, що, як і у випадку стратегії групи “Фемен”, привернення уваги не обіцяє розв’язання проблеми. Хтось називає вандалів “ганебними”, інші — “жалюгідними”. “Відігравайтеся на нафтових компаніях, дебіли, а не на невинному мистецтві”, — волають люди від мистецтва. Майже сто музейних працівників з усього світу підписали відкритого листа, у якому засудили дії вандалів, що йдуть шляхом знаменитої української групи із публічного роздягання. Оскільки ці напади на мистецтво ґрунтуються на прагненні шокувати людей і привернути їхню увагу, у кампанії є лише два шляхи: зійти нанівець, коли ЗМІ почнуть ставитися до нападів як до піар-ходів, або ж посилювати ескалацію (як польські фермери), щоб зберегти імпульс “боротьби”. Після численних актів вандалізму здається, що активісти в усьому світі не збираються зупинятися. Часом на мистецтво нападають не для привернення уваги, а щоб буквально знищити твори. Під час нападу на Конгрес Бразилії у 2023 році численні твори мистецтва стали мішенню для прихильників колишнього президента країни Жаїра Болсонару. У цьому контексті сумно згадувати українські твори, викрадені окупантами чи знищені в процесі бойових дій.

Нападати на твори мистецтва — це вже усталена практика. У 1972 році Ласло Тот, безробітний геолог, десять разів ударив молотком по “Пієті” Мікеланджело, відбив Діві Марії ніс і залишив на її голові безліч вм’ятин. Потім роботу відремонтували й виставили за куленепробивним склом. Римський суд визнав Тота соціально небезпечним і помістив його до психіатричної лікарні, а через два роки звільнив і депортував з Італії до Австралії. Що знаменитіший твір мистецтва, то більше шансів, що на нього можуть напасти заради піару чи через психічні зрушення.

Цікава історія трапилася в Іраку, державі, на території якої є безліч пам’яток, пов’язаних з історією авраамічних релігій. Британський турист і геолог був засуджений до 15 років ув’язнення в іракській в’язниці за те, що виніс десяток глиняних черепків із місця археологічних розкопок, яке не охоронялося. Не дивно, що справа привернула міжнародну увагу. Джеймса Фіттона, якому трохи більш як 60 років, визнали винним у розкраданні старожитностей і засудили до максимального покарання. Фіттон перебував в організованому археологічному турі, коли забрав черепки із шумерського поселення Еріду, нерозкопаної пам’ятки на півдні Іраку. Він наполягав, що не знав, що порушує закон, і сказав, що взяв їх як сувеніри. Фіттон був заарештований в аеропорту Багдада після того, як офіцери виявили предмети в його валізі. Тож одні руйнують, інші збирають, когось садять — а комусь піар ловиться. Дивний цей світ мистецтва на межі епох.

До речі, суперечки тривають навколо знаменитих творів не лише образотворчого мистецтва, але й дизайну. В українському сегменті інтернету й соціальних медіа періодично з’являються скандальні повідомлення про те, що певна зірка або відома особа купила собі стару вишиванку чи автентичний одяг та вдягає на різні заходи. Активісти вказують, що майнові права не позбавляють власника історичного одягу обов’язку нести відповідальність за об’єкт власності. У цьому контексті часто вказують на випадок зі знаменитою Кім Кардаш’ян, яка викликала обурення, одягнувши культову сукню Мерилін Монро на модну вечірку Met Gala, що відбулася в музеї Метрополітен. Невдоволення громадськості було таким сильним, що Міжнародна рада музеїв врешті-решт випустила оновлені рекомендації щодо поводження з історичним одягом, вказуючи, що його не повинен носити ніхто, ні публічні, ні приватні особи. Сукня, про яку йдеться, була тією самою, яку Монро одягла в 1962 році, коли заспівала серенаду Джону Кеннеді на сцені “Медісон-сквер-гарден” під незабутню версію Happy Birthday, Mr. President. Кардаш’ян позичила сукню з колекції приватного музею в Орландо, який придбав роботу на аукціоні у 2016 році за 4,8 мільйона доларів. Тож наступного разу, коли захочеться вдягнути вишиванку бабусі, поміркуйте, чи не порушуєте ви закон і чи не образите цим добродушним вчинком чиїсь почуття.