РозДуми

Дорога совісті Володимира Денисенка

Перший публічний показ “Совісті” відбувся у київському Будинку кіно 1986 року на вечорі пам’яті режисера. Далі розгорнулася детективна історія: єдина на той момент копія стрічки загадково зникла. Родина почала пошуки, написали заяву до міліції. Фільм вважався втраченим, але за два роки копію “Совісті” вночі підкинули на кіностудію ім. Довженка.

Читати далі…

Політичний діалект

Як може українська мова змагатися із російською, якщо вона була заборонена впродовж усього періоду “братнього” гніту? Русифікаторська політика Олексія Тишайшого та Петра І, Валуєвський (1863 р.) та Столипінський (1906 р.) циркуляри, Емський (1876 р.) та Ігнатьєвський (1881 р.) укази, радянські часи русифікації українців під приводом “единой общности” – усе це призупинило поступальний розвиток української нації і ледь не спричинило її зникнення, як це трапилося з низкою інших народів та їхніх мов.

Читати далі…

Дерусифікація: Микола Миклухо-Маклай

Пам’ятають про вченого й у Малині: його іменем названий міський парк та одна із вулиць. У Малинському лісотехнічному коледжі в селі Гамарня, який розміщений в будинку, де жив брат дослідника – Михайло[4], діє музей Миклухо-Маклая. В експозиції є, зокрема, особисті речі вченого: книги та праці, видані за життя, матеріали, які засвідчують про його перебування в малинському маєтку матері і брата. У 1986 році, до 140-річчя від дня народження, вченому відкрили пам’ятник у Малині.

Читати далі…

Без честі

Теперішні еліти намагаються забути про все це. Їм некомфортно згадувати тих, хто займав вищі суспільні щаблі як свою органічну позицію. Теперішні еліти не проти того, щоби заперечити будь-які станові права аристократії. Тут вони двома руками «за» здобутки Великої Французької революції. Теперішнім елітам дика сама думка про те, що поняття «еліти», «істеблішменту» це, в першу чергу, не позиційні привілеї, а позиційна відповідальність.

Читати далі…

Образ національного героя: підміна понять

Водночас наша християнська стражденність мала б навчити нас співчуттю та милосердю. Цей елемент болю у національній свідомості є образом не безсилля, а радше очищення, національного катарсису. Українці часто героїзують людей, котрі віддали своє життя, однак забувають про тих, які щодня роблять подвиги духу, милосердя та доброти. А це теж герої, і заслуги їхні великі, бо вони змінюють світ навколо себе на краще.

Читати далі…

Дерусифікація: адмірал Нахімов

Герой Наваринської битви (1827), Синопского бою (1854) царський адмірал Павло Нахімов, який досі залишається втіленням бойового духу і відваги, має зайняти своє місце серед українських полководців. Ми повинні пам’ятати свою історію, своїх героїв, адже недореанімована імперія вкотре хоче переписати минуле за власним, кремлівським сценарієм.

Читати далі…

Звільнення через сміх

Наше суспільство пронизане струнами та оплутане мотузками різноманітних страхів. Деякі з них походять ще з давніх часів, інші з’явилися за радянської доби, решту ж принесли до нашої свідомості свіжі плітки та психічні епідемії. Окремий кейс становлять “травматичні табу”, пов’язані, зокрема, з катастрофічними поразками громади в минулому, з періодами окупації, голодоморами та колоніальним тиском.

Читати далі…

Дев’ятнадцятий рік

У нас історії повернення теплі й алкогольні. Можливо, усі наші згодом повернуться, заплачуть і сядуть навколо пивної бочки. Можливо, заражена індуктивним психозом країна сама прийде до своїх блудних синів, наллє їм самогону з великої синьої пляшки, вип’є та закружляє в аркані за давнім звичаєм божевільних територій і тридесятих царств.

Читати далі…

Шовіністичні елементи радянського кінематографу: “За двома зайцями”

Твір Івана Нечуя-Левицького в обробці Михайла Старицького, що показує зрусифікованих українців, які борються за чистоту “руского язика”, забувши про своє походження, актуальний досі. Цензурування українських фільмів за часів СРСР здійснювалось для боротьби з українцями як самостійною, самобутньою нацією, що має власну багату історію.

Читати далі…

Дерусифікація: Петро Чайковський

В останній рік життя Петро Чайковський був диригентом власної музики на кількох концертах у Києві, Харкові та Одесі. Під час жорстокого наступу Російської імперії на українську мову композитор домагався постановки “Тараса Бульби” М. Лисенка українською мовою. Модест Ілліч так писав про народне визнання творчості свого брата в Україні: “…Навіть у Парижі гучні святкування на честь Чайковського блідли перед виявом його народної любові в Україні”.

Читати далі…

Translate