By Експеримент, у якому частково було оживлено мозок свиней, убитих на бійні, породжує запитання про те, коли точно закінчується життя – пише Крістоф Кох у журналі Scientific American.
Рано чи пізно ти помреш. Ми всі помремо. Все, що має свій початок, має також і кінець – це неодмінний результат другого правила термодинаміки. Ми не любимо замислюватись про цей неприємний факт, але досить і того, що одного разу в нашій голові посіється думка про припинення існування, і її вже не вдасться повністю усунути. Вона зачаїться у сутінках підсвідомості готова до експансії.
Щодо мене, то я повністю збагнув власну смертність щойно тоді, коли подорослішав. Я змарнував цілу післяобідню половину дня на нав’язливі ігри-стрілялки: бігав коридорами у закривавлених підземеллях, жахливо закрученими тунелями і порожніми площами під чужим небом, скеровуючи вогонь на орди чужаків, які завзято намагались мене атакувати. Потім я пішов до ліжка та швидко заснув, а через кілька годин раптово прокинувся. Абстрактна інформація раптом перетворилася у реалістичну думку – я помру! Може не тут і зараз, але одного дня – це точно.
Еволюція наділила наш вид сильними захисними механізмами, що дозволяють нам справлятися із розумінням цього – зокрема я маю на увазі психологічну відпірність і віру. Перший з них призводить до того, що ми не мусимо свідомо сприймати і аналізувати неприємну правду, натомість віра приносить втіху, обіцяє вічне життя у християн, вічний цикл реінкарнацій у буддистів чи копіювання свідомості до Великої Хмари – таке собі сучасне вознесіння для нердів.
Зате смерть не має такої влади над тваринами. Хоч вони і можуть сумувати після загибелі своїх нащадків чи друзів, немає жодних підтверджених доказів того, що мавпи, собаки, ворони чи бджоли здатні до такого рівня самоусвідомлення, який дозволяв би їм насправді перейматися баченням власної невідворотної смерті. З цього випливає, що ці захисні механізми мали б утворитися під час еволюції гомінінів, тобто щонайбільше упродовж останніх 10 млн років.
Вчення, що випливають із релігійної чи філософської традиції, вже давно підкреслюють щось цілком протилежне – зазирни смерті просто в вічі, щоб знівелювати її силу; щоденна медитація на тему неіснування зменшує його страшний вимір. Коли я вже був науковцем і досягнув віку, що натякає на смертність, мої роздуми повернули в бік розуміння того, що таке кінець. Коли хтось береться за цю тему, то швидко зорієнтується, що смерть, яка маячить десь на горизонті, є загалом доволі слабо визначена як з погляду науки, так і медицини.
