By Всупереч своїй назві мікропластик відіграє величезну роль у забрудненні світу. Ті волокна, кульки й шматочки (за визначенням розміром менш як 5 мм) проникли майже у всі середовища на Землі, а передусім в океани. Щоб визначити масштаб цієї проблеми, науковці вистежують ті крихти, що переносяться океанськими хвилями на відстань понад 1000 миль [приблизно 1609 км – прим. ред.], із космічного простору — пише Лоурен Йонг у журналі Scientific American.
Опублікована нещодавно в Scientific Reports праця докладно описує, як мікропластик супроводжує плями олійних і поверхнево-активних речовин на воді, званих сурфактантами, які є виразно помітними на океанських течіях. Ці ознаки виявила Глобальна навігаційна супутникова система Cyclone (Cyclone Global Navigation Satellite System, CYGNSS) — мережа з восьми супутників, які моніторять урагани. Таке відстеження дає змогу створити мапу розташування мікропластику та допомагає зусиллям з очищення і впровадження ефективних заборон.
“Загалом же ми не маємо вдосталь даних на тему концентрації мікропластику в океанах”, — каже Юлін Пен, морський інженер із Мічиганського університету і співавтор праці. Компʼютерні моделі й зразки, отримані за допомогою тралових мереж, є корисними, але неповними. “Це одна з причин, через які ми справді потребуємо технологій теледетекції, щоб ґрунтовно вивчити проблему”, — додає Пен.
Супутниковий радар CYGNSS вимірює хвилястість поверхні океану, спричинену вітром. У 2021 році дослідники за допомогою CYGNSS помітили, що радар виявляє дивно гладкі поверхні, де хвиль було менше й де вони були дрібніші. Науковці зрозуміли, що ці аномалії збігаються з ославленою вже Великою тихоокеанською сміттєвою плямою і корелюються з кількістю мікропластику у воді. Ці попередні дані були згодом використані для відстежування потоків мікропластику в інших зонах ризику.
Але дослідники й надалі не розуміли механізмів, які призводили до розгладження поверхні, і не знали, чи це може бути повʼязане з іншими чинниками, окрім мікропластику, як-от морська флора і фауна, відходи іншого типу чи хімічні впливи. Виокремити вплив мікропластику “важко, якщо немає надійних порівняльних даних; щоб їх отримати, певний забруднений простір океану повністю очищують від мікропластику й тоді перевіряють знову”, говорить Мішель Ді Бенедетто, інженерка-механічка із Вашингтонського університету, яка досліджує механіку потоків мікропластику й не брала участі в цих нових дослідженнях.
У межах своїх студій Пен і його співробітники з CYGNSS зробили чудову справу — використали критий резервуар на 750000 галонів води [приблизно 2839 м3 — прим. ред.] для симуляції хвиль і течій, які виникають у природних умовах. Це дало їм змогу ствердити, що в таких кількостях мікропластик самостійно не згладжує ділянки виявлених розмірів. Однак таке згладжування відбувалося після додавання поверхнево-активних речовин. Ті хімічні субстанції, які впливають на утворення хвиль, зменшуючи поверхневий натяг води, часто супроводжують мікропластик як побічний продукт штучних матеріалів і переносяться тими самими океанськими течіями. Оскільки супутники легко виявляють ефект розгладжування води сурфактантами, вони можуть слугувати індикаторами руху мікропластику, твердять науковці.
Ді Бенедетто каже, що відстежування сурфактантів є тактикою “вартою застосовування”, але потрібно більше інформації про те, як вони взаємодіють із мікропластиком у природному середовищі. Улітку 2023-го група CYGNSS співпрацювала з екіпажами дослідницьких кораблів Національного управління океанічних і атмосферних досліджень, щоб порівняти супутникові дані зі зразками води, взятими із Великої тихоокеанської сміттєвої плями. Це дало змогу підтвердити кореляцію між поверхнево-активними речовинами й мікропластиком, каже Пен.
Мікропластик “може затриматися в довкіллі насправді довго”, твердить Ді Бенедетто. “Якщо ми хочемо знайти вирішення проблеми, то мусимо перевірити, як пластик пересувається природним способом, щоб оптимізувати використання засобів, які ми маємо, і розпочати діяльність там, де вона буде найбільш ефективною”.
