By 
Кожен пушкініст знає напам’ять перші рядки “Евгения Онегина” про те, що “дядя самых честных правил […] уважать себя заставил”. І, відповідно, та частина пушкіністів, які нині є і найвірнішими путіністами, не знає іншого способу здобути повагу, ніж “заставить”. Та й не шукає, бо ж цей спосіб виправдовував себе впродовж кількох століть. Але тепер щось пішло не так.
Днями одна з російських інформаційних агенцій розмістила матеріал про те, що авіакомпанія Turkish Airlines усе частіше знімає росіян із рейсів у країни Латинської Америки. Російська інформагенція пише: “Про один із багатьох схожих інцидентів стало відомо 8 березня: з рейсу авіакомпанії Turkish Airlines зі Стамбула в Буенос-Айрес зняли не менш як десять росіян. Причину на ту мить їм не пояснили”. Згодом працівники турецького авіаперевізника все ж сказали, що російським мандрівникам до Латинської Америки обов’язково потрібно мати зворотний квиток, до того ж у єдиному бронюванні. Експерти російського турбізнесу припустили, що таким чином авіакомпанія намагається зменшити ризики примусової депортації пасажирів відповідно до нових вимог міграційних служб у південноамериканських країнах, оскільки перевізник має повернути пасажира за свій кошт. Судячи з усього, навіть традиційно проросійські “латиноси” дедалі частіше відправляють росіян “дам-ой”.
Цікавими є в статті й наведені слова самих “потерпілих”, яких не тільки засмучував факт зняття з рейсу, але й обурювало те, що працівники турецької авіакомпанії не проявляли до них належної, на їхню думку, поваги. Одна пасажирка розповідає, що вони із чоловіком витратили на квитки 5 тисяч американських доларів і що з документами все було гаразд, але їх зняли з рейсу, “щойно побачили російський паспорт”. Інший росіянин повідомив: “Перед посадкой в самолет в Стамбуле всех пассажиров с российскими паспортами выстроили в отдельную очередь. Им устроили проверку документов и личных вещей «с пристрастием», после чего выгнали с рейса”. Та найживописніше картину представив “Павел из Москвы”: “Процедура была унизительная, сотрудники вели себя грубо, хамили, что-либо объяснять отказывались. Прямо заявляли: «С вашими российскими паспортами надо возвращаться в Москву и вообще никуда не ездить!»”. Ці росіяни ніяк не можуть второпати, чому їх “не уважают”.
А все ж просто. Політичний “гопник” у постаті “колективного путіна” виправдовував свою агресію проти України, зокрема, і тим, що Захід не поважає Росію. А “кремляді” довго звикали до думки, що “если боятся — значит уважают”. Та коли страх мине, то ця “псевдоповага” вилізе боком тим, хто до неї змушував. Так і сталося: щойно “друга армія світу” поламалася на українському фронті, а “ядерну дубинку” довелося соромʼязливо опустити вниз під суворими поглядами інших держав із такими самими дубинками, “повага” до Росії й росіян почала танути, “як роса на сонці”. Отже, настав час читати цю формулку в протилежному порядку: якщо не поважають — значить не бояться. Можливості вільно “шастати по європах” для більшості росіян суттєво зменшились, дипломатів РФ проганяють “пачками”, західні культурні середовища значною мірою згорнули свою співпрацю з російськими виконавцями, спортсменів не допускають до численних змагань. І навіть “сам великий Пу” по-пацанськи “сцыт” відвідувати ті країни, де його можуть заарештувати за ордером Міжнародного кримінального суду. Ідея з примушуванням світу до “уважать” із тріском провалилася.
Але й у самій Росії із цим не все гаразд. Інший російський інформресурс пише про біди “русских людей” на власній землі в статті під заголовком “«Относятся как к скоту». Мигранты запугали жителей подмосковного поселка”. Це не якась далека і глибинна Росія, це неподалік від столиці. Та й потерпілими виявилися не якісь затуркані селюки, а Герой России й підводник-дослідник, нагороджений “Золотой Звездой”. Їм теж не вдалося “уважать себя заставить” — і то в себе вдома, і то мігрантів-заробітчан.
А все тому, що росіяни нічого не вчаться і не хочуть. Бо століттями, як писав про них Пушкін, “учились понемногу чему-нибудь и как-нибудь”. Тепер нарешті їм доведеться добре засвоїти правило, що поважати себе не можна “заставить”, можна примусити боятися, підкорятися чи навіть заздрити, але не поважати. А повагу треба заслужити.
