By Великоокі лорі, котрі мешкають на деревах – дрібні ссавці, котрі підчас раптових битв за територію виділяють отруту, що смердить несвіжим мʼясом – належать до найдивніших приматів на Землі. За ними ще й важко спостерігати, оскільки вони проводять час на деревах і активні в основному вночі – пише Рейчел Ньювер у часописі – Scientific American.
«Я намагалася упродовж десяти ночей поспіль і жодного разу мені не вдалося їх побачити» – каже Мері Блер, біологиня з Американського музею натуральної історії. Про них відомо так мало, ділиться Блер, що «кожного разу, коли спостереження за ними стає можливим, то можемо очікувати на щось нове», навіть на відкриття нового виду. А це, як зауважує дослідниця, у випадку приматів – подія, адже ця група особливо добре досліджена. У найновішій праці, опублікованій у часописі Genes, Блер разом зі своїми співпрацівниками переконує, що вид званий куканг (лорі) малий, насправді, складається з двох: худішого з довгою мордочкою, що живе у південному Вʼєтнамі, південному Лаосі і Камбіджі (дослідники пропонують, щоб зберегти його назву Xanthonycticebus pygmaeus) і товстішого з округлим носом, який живе у північному Вʼєтнамі, північному Лаосі та у південному Китаї, названий тепер X.intermedius.
Карʼєра X.intermedius почалась ще в 1960 році, коли зоолог Дао Ван Тьєн визнав його окремим видом, але цю ідею відкинули, оскільки риси особини, над якою він працював, не були переконливими.
Та все ж деякі постійно підозрювали, що ми маємо справу з двома видами. У 2016 році, наприклад, японський торговець тваринами повідомив екологині з Університету Оксфорд Брукс Анні Некаріс, котра брала участь у згаданій праці, що малий лорі має два різновиди – «бридкому» і «красивому», і що його клієнти рішуче вибирали того другого.
На даний момент генетичні дослідження остаточно підтвердили ці спостереження. Замість того, аби шерстити джунглі у пошуках диких кукангів, дослідники взяли зразки ДНК у 41 музейних особин у Вʼєтнамі та США. Завдяки секвенуванню генів їм вдалося виявити, що південні і північні куканги є окремими гатунками, котрі розділилися від спільного пращура всього лиш 1,2 млн років тому.
Нинішні лорі, навіть найкрасивіші, це одні з небагатьох відомих ядовитих ссавців; готуючись до битви, вони злизують з підлоктевих залоз спеціальне виділення, котре заповнює борозни в їхніх зубах. Вже й раніше вважалось, що малий лорі знаходиться під загрозою, а тепер – коли мова йде про два види – потрібно охопити особливим захистом кожну їхню популяцію. «Сфера поширення цих видів нині є значно меншою, ніж колись – каже Труонг Нгуєн, зоолог з Вʼєтнамської академії наук і технологій. – Тож ми повинні негайно подбати про їхню долю».
