День «злуки» чи соборності?

День «злуки» чи соборності?

Президент України Володимир Зеленський у відео-зверненні 22 січня 2023 року привітав українців такими словами: «Сьогодні ми відзначаємо День Соборності України. Ця історична подія передала наступним поколінням українців дві мудрості. Якщо не припиняти боротьбу, рано чи пізно єдину й незалежну державу буде відновлено. Якщо не досягти справжньої єдності, незалежність буде втрачено. Ми завжди знали про першу мудрість. А 24 лютого довели, що засвоїли другу. Це стало новим відродженням нашої соборності України. І це не лише об’єднання двох берегів. Це єдність мільйонів людей. Це єдність усіх наших земель. Усіх наших регіонів. Де всі – один за одного». Здається, що Президент Зеленськийпопри хороші наміри видає бажане за дійсне.

Що ми відзначаємо 22 січня? Якщо Акт злуки між УНР і ЗУНР, проголошений 22 січня 1919 року у Києві на Софіївському майдані, то це дата сумнівної вартості. Адже під кінець того ж року сталася «розлука». Після підписання 2 грудня угоди між Петлюрою і Пілсудським, за якою Головний отаман військ УНР відступив Польщі Галичину і ще низку територій, Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич 20 грудня офіційно денонсував Акт злуки в односторонньому порядку. В результаті цього так звана «злука» стала порожнім символом, без наповнення етосом, формою без перспективного змісту. 

А може ми таким чином вшановуємо ініціативу національно-патріотичних сил провести «живий ланцюг» між Києвом і Львовом 21 січня 1990 року? Був і я, як і багато хто з вас, учасником того дійства – теж досить сумнівного й відверто авантюрного. По-перше, воно не було оригінальним, бо наслідувало «живий ланцюг» між столицями трьох балтійських країн. По-друге, було відомо, що наш ланцюг не вдасться так, як між Талліном-Ригою-Вільнюсом. Так і вийшло.  

Хто стояв на центральних вулицях і площах «столиці П’ємонту», найближче до телекамер, радіо-мікрофонів, об’єктивів фотоапаратів кореспондентів українських та закордонних ЗМІ, зрештою, недалеко від теплих кабінетів із заготованими святковими «фуршетами»? В основному дисиденти-антикомуністи та їхнє найближче оточення, місцева номенклатура та поспіхом перефарбовані комуністи з членами сімей, штатні працівники та нештатні агенти спецслужб. А де була «піхота» патріотичних рухів й організацій – студенти, «рядові члени», неорганізовані й все ще боязкі ентузіасти? На трасі! Автобусами й автомобілями тисячі пробуджених процесом розпаду СРСР патріотів їхали у східному напрямку, щоб творити «живий ланцюг» аж до Києва. Чим далі від Львова, тим було з цим складніше. На ділянці вже десь між Житомиром та столицею на дорозі стояли поодинокі дядьки у кролячих шапках вушанках, один на кілька сотень метрів. У столиці УРСР – знову гамірно: дисидентів, правда, менше, зате номенклатури й перефарбованих комуністів у рази більше. Ланцюг єдності, скажімо так, місцями був дуже натягнутим. Як і наша соборність. В цьому сенсі він дійсно був символічним, бо демонстрував, як складуться відносини між різними верствами патріотів – щирих та професійних – в майбутній незалежній державі. До того ж, варто нагадати, що в ньому не брали участі ні Донецьк, ні Дніпропетровськ, ні Одеса. Тому акція від 21 січня 1990 року аж ніяк не тягне на символ соборності, тільки на спробу воскресити «акт злуки». 

Святкувати, чесно кажучи, ще немає чого. Бо що означає термін «соборність»?

«Соборність – морально-філософський і соціальний принцип, фундаментальними положеннями якого є: відповідальність усіх за всіх, єдність індивідуального і загального, взаємне духовне збагачення і розвиток та інше». Ми бачимо, що навіть підчас війни цілком справно функціонує створювана три десятиліття корупційна машина, добре себе почувають хабарники в уряді, судах, в поліції, в митній і прикордонній службі. А ще ж є тисячі колаборантів, втікачів від армії, посполитих шахраїв, котрі, вдаючи з себе волонтерів, обкрадають співгромадян і так збіднілих внаслідок війни. Є ще безкарні «батальйони» «Монако» і «Відень», котрі тільки й чекають, щоб повернутись по війні й взяти активну участь в «освоєнні» коштів на відбудову країни. Є «тилові герої», котрі зробили собі цілий бізнес на відкупах «ухилянтів». Є багато й іншого. Принаймні достатньо, щоб засумніватися в тому, що у нас «відповідальність усіх за всіх» чи «єдність індивідуального й загального» доведена до такого рівня, що варто святкувати.   

Соборність для нас й надалі залишається великим викликом. І тільки здолавши його, зможемо по-справжньому святкувати: щиро, а не для годиться, бо хтось придумав таке свято.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.