By 
Приклади сінгапурського чи південнокорейського економічного дива, успіхів Чилі часів Піночета, укоренили в багатьох українців мантру, начебто економічного дива не досягнути без “твердої руки”. Хоча значно ближче до нас існують приклади демократій, котрі без концтаборів і розстрілів перевершили економічні досягнення “мудрого диктатора” Лі Кван Ю.
На думку багатьох співгромадян, українські реалії не залишають багато простору для різноманітності методів пошуку економічного зростання, окрім як радикальних. Найвідомішими прикладами економічного стрибка з бідності до багатства залишаються “азійські тигри”, більшість з яких йшли до успіху через “диктаторський етап”. Такий етап навіть чимало українських інтелектуалів вважають необхідним для подолання труднощів гібридної олігархічно-демократичної моделі і переконані, що за демократичного ладу рішучі, суспільно орієнтовані реформи провести просто не дадуть.
Журналіст Денис Казанський зауважує, що хрестоматійний економічний ривок Сінгапуру багато в чому завдячує професійній піар-кампанії, яку тамтешня влада влаштувала своїм реформам, а найголовнішим піарником був багаторічний диктатор Сінгапуру Лі Куан Ю. Його книжка “З третього світу в перший”, до слова, дуже популярна в Україні – одна з частин цієї піар-кампанії. Однак тим українцям, котрі сумуючи за диктатурою, вже трохи відчули особливості воєнного стану, не зайвим буде переключити увагу з кровожерливого “азійського тигра” на цілком мирного “кельтського”.
Денис Казанський наводить приклад куди менш відомого в Україні “економічного дива” Ірландії, яка без репресій досягла ідентичних, а подекуди й вищих показників, аніж сінгапурська диктатура, де за графіті б’ють палицями по дупі і стягують величезні штрафи за дрібні правопорушення. Маючи майже однакову чисельність населення та схоже колоніальне минуле, за графіками зростання ВВП демократична Ірландія рухалася ідентично з розпіареним Сінгапуром, а з кінця 1980-х – зробила безпрецедентний економічний стрибок. Будучи ще 30 років тому однією з найбідніших країн Європи, Ірландія демократичними методами досягла неймовірних успіхів і за показником ВВП на душу населення сьогодні випереджає Сінгапур. За даними Світового Банку за рівнем ВВП Ірландія перебуває на 26 місці після Бельгії, а Сінгапур – на 33, після Єгипту та Нігерії і на одну позицію випереджає Бангладеш.
Показово, що впродовж більшої частини своєї історії Ірландія була надзвичайно бідною і відсталою провінцією Британії, котра періодично страждала від голоду. Під час неврожаю картоплі у 1845-1849 роках померло близько 1 млн ірландців, а ще більше емігрували. Сьогодні в Ірландії мешкає приблизно 5 млн людей, в той час як на початку ХІХ століття мешкало 8 млн. У 1980-х Ірландію називали найбіднішою з держав ЄС і ніхто не вірив у її економічне диво. Показово, що в цей час ірландський ВВП вже перевищував ВВП Сінгапуру, де 30 років правив диктатор Лі Куан Ю.
Імена тих, хто випустив на волю “кельтського тигра” не відомі за межами “Смарагдового острова”. З кінця 1950-их років прем’єр-міністр Шон Лемасс започаткував індустріалізацію аграрної країни й заснував Агентство промислового розвитку, яке займалося залученням інвестицій. В країні реформувалася освіта, адже уряд вважав, що інвестори не прийдуть до країни, у якій немає кваліфікованої робочої сили, тому відкривав нові коледжі та університети. Успіхи були неочевидні і непомітні впродовж десятиліть, але саме з цього фундаменту “кельтський тигр” приготувався до стрибка. Для порівняння, нещодавні дані міжнародного дослідження PISA з математики, природничих дисциплін та читання засвідчили надзвичайно низькі показники українських школярів серед учнів з розвинених країн.
Але з 1990-их економічні показники Ірландії збільшувалися в середньому на 7,1% на рік, що перевищило показники швидкозростаючих азійських країн (4,3%). Серед факторів, які забезпечили “кельтське економічне диво” називають вступ країни до Європейського союзу і зони євро – ірландські виробники дістали ринки збуту, а ЄС виділив кошти на реформи та розвиток інфраструктури. Ось чому економічний розвиток від Польщі до Ірландії не обходився без цього важливого пункту, актуального для України. Ірландія розпочала інвестиції в інформаційні технології, телекомунікації, охорону здоров’я і фармацевтику, виробництво програмних продуктів, започаткувала реформу ринку праці та податкової системи. У 1987 році двом провідним ірландським партіям Fianna Fail та Fine Gael вдалося домовитися щодо зменшення податків, що принесло щедрі інвестиції зі США, в тому числі від ірландської діаспори. У 2002 році податкова ставка для всіх компаній досягла 12,5%, а інвестиційна привабливість країни обійшла численних європейських конкурентів.
В Ірландію прийшли такі світові корпорації як Microsoft, Dell, Intel, Google, котрі інвестували в країну десятки мільярдів доларів, і з нуля будували нові виробництва. Не останню роль відіграло й знання населенням англійської мови. На початку реформ зарплати в Ірландії були одними з найнижчих у Західній Європі, але в 1990-х ВВП зростав від 6% до 11% на рік. Вже в 2000-х Ірландія наздогнала за рівнем життя колишню метрополію – Британію і вперше в історії Ірландія перетворилася з постачальника мігрантів до інших країн на країну, куди мігранти почали приїжджати на заробітки.
Економічного успіху Ірландія досягла тихою, мирною працею, без перетворення на “країну штрафів”, якою став Сінгапур, без репресій і арештів опозиції, без цензури і ефектних закликів “посадити трьох друзів”. За цей економічний стрибок Ірландію назвали “кельтським тигром”, але в світі ніхто не знає прізвищ авторів цього економічного дива – Шона Лемасса, Чарлі Маккріві та Берті Агерна. Бо в Ірландії не було популярного диктатора з палицею, а економічного зростання там вдалося досягти “нудним”, демократичним шляхом. Приклад Ірландії не єдиний – ми маємо економічний злет демократичної Польщі або Чехії, де дороги рівні без диктатури. Та ж Польща за рівнем ВВП випереджає Об’єднані Арабські Емірати, Ізраїль та Чилі.
Досвід реформ колишньої колонії, з переважно аграрною економікою, котра також пережила голодомор та масову еміграцію, більше підходить Україні, аніж досвід міста-порту Сінгапур, який лежить на перетині світових торговельних шляхів. Ірландія продемонструвала, що відстала аграрна держава, критично залежна від колишньої метрополії, цілком може за одне-два десятиліття перетворитися на розвинену, успішну країну, котру сучасні економісти ставлять в приклад для наслідування. Формула успіху Ірландії демонструє можливість економічного успіху “без крові”, за умови слідування правильному алгоритму послідовних реформ. От тільки чи підходить ця формула амбіціям українських політиків та настроям українського народу?
