By 
Сказати, що Організація об’єднаних націй (ООН), засновником якої була і Україна ще в 1945 році, потребує реформування, означає ще раз озвучити своє бачення «Гордійового вузла», який ніяк не можуть розв’язати впродовж останніх десятиліть.
Проблема реформування ООН, засновником якої в 1945 році була й Україна, є актуальною вже не одне десятиліття. Через 73 роки після створення організації світ змінився: виникли нові самостійні держави, зникли колонії й деякі імперії, з’явилися глобальні й локальні загрози. Та найперше реформувати ООН потрібно через низьку ефективність Радбезу, що не може конструктивно вирішувати гострі питання, не зачепивши інтереси одного із п’яти постійних членів.
Модернізацію ООН варто розпочати зі збільшення кількості перманентних учасників Радбезу до восьми чи дев’яти, долучивши до групи Німеччину, Японію, Індію й, можливо, представника Східної Європи. Також варто змінити правила голосування в такий спосіб, щоб для ветування резолюції необхідно було рішення двох чи трьох постійних членів, а не одного. Як бачимо, таким привілеєм активно користується Росія.
Укотре неефективність Радбезу довело його термінове засідання 26 листопада через агресію РФ у Керченській протоці. Які ж результати цієї наради? Чи покарають агресора і в який спосіб? У відповідь на конфлікт учасники засідання, як і Європа загалом, “закликали Росію”, “засудили напад Росії”, “висловили стурбованість”, “занепокоєні посиленою військово-морською присутністю Росії” тощо. Та все ж усіх “стурбованих” перевершила заступниця генсека ООН із політичних питань Розмарі Ді Карло, закликавши Росію й Україну втриматися від дій, які можуть спричинити подальшу ескалацію напруженості й “непередбачувані наслідки”. Тобто, за її словами, Україна із жертви агресії стала повноцінним учасником зіткнення.
Однак без практичних дій щодо стримування агресора Москва дуже швидко забуде всілякі заяви та попередження, рясно всіяні “стурбованістю” та “занепокоєннями”. Так було після подій у Сирії, де армія Башара Асада із допомогою Російської Федерації застосувала хімічну зброю. Участь Росії в цьому злочині підтверджували документи, які США та Велика Британія винесли на розгляд засідання Радбезу. Однак Росія як постійний член наклала вето на запропонований Америкою проект резолюції про розслідування хімічної атаки.
Провокація в Азовському морі, як і події в Сирії, є частиною загального плану, вималюваного хворобливою уявою кремлівського керівництва. Після піратських захоплень кораблів у Керченській протоці мало хто з українців сумнівається в реалізації ініціативи щодо анексії Азовського моря, яка повністю знекровить роботу Бердянського та Маріупольського портів, позбавивши країну коштів від експорту зерна та сталі, а численні колективи українських підприємств – роботи й заробітної плати.
Ескалація конфлікту здійснюється ще й тому, що нововідкритий Кримський міст довго не протримається “на плаву”. Його падіння, очевидно, припишуть українському “спецназу” чи націоналістам, які його, наприклад, “підірвуть”. Це має підштовхнути Кремль до подальших військових авантюр, які потрібно чимось виправдовувати в очах прихильників – Китаю, Казахстану та Болівії, які підтримують Росію в Радбезі ООН. Чи в Москви буде інший сценарій?
Очікуючи на стрімкий розвиток подій, зокрема й військових, ми досі сподіваємось, що “світова спільнота” в особі ООН, НАТО й ЄС своїм авторитетом завадить Кремлю здійснити підлі, підступні наміри, що є частиною стратегічного плану зміни світового порядку. Однак доки Раду Безпеки ООН не реформують, а застаріле міжнародне право не відповідатиме нинішнім геостратегічним, геоекономічним та геополітичним реаліям, нам у цих умовах потрібен консолідований рух ЄС, НАТО та США щодо стримування кремлівської хунти від подальших агресивних дій.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
