By Нові палеонтологічні відкриття та аналізи хімічного складу древніх океанів демонструють надзвичайно глибоке коріння кембрійського вибуху – пише Рейчел А. Вуд у журналі Scientific American.
Коли ми стоїмо на вершині котрогось із білих кліфів на берегах величезних рік південного Сибіру, то наші ступні зазначають ключовий момент у історії Землі: границю між кембрійським і докембрійським періодами, котра налічує собі вже 541 млн років. Скелі, які лежать нижче цієї граничної лінії, містять дуже небагато органічних залишків – загадкові відбитки м’яких істот і нечисленні мушлі якихось тварин. Але якщо розколоти якийсь шар вище від тієї границі, то побачимо, що він є переповненим скаменілими останками. А ще дещо вище появляться і відомі нам створіння, такі як трилобіти. Цей контраст є відображенням так званої кембрійської революції (або вибуху), однієї із найяскравіших, але все ще мало вивчених, подій з історії життя на Землі.
Упродовж довгого часу науковці вважали, що складні тварини – багатоклітинні організми із розвиненими органами – появилися підчас того кембрійського вибуху. Це правда, це був час народження величезної кількості нових форм, в тому числі і предків тих груп тварин, що живуть і нині. Але нещодавні відкриття у Намібії, Сибіру та інших місцях показують, що складні тварини почали ділитися за мільйони років до кембрійської революції, під кінець докембрійського періоду, в період званий едіакарієм. Серед цих форм є і найстаріші істоти, наділені мінералізованими скелетами – як зовнішніми, так і внутрішніми – що було ключовим еволюційним винаходом в історії життя.
Наявність тих вкритих панцирами істот у таких старих поселеннях – більше від 550 млн років – вказує на те, що тиск середовища, який – як вважали – призвів до кембрійського вибуху, відбувався по-суті задовго до нього. Розуміння того, як ці сили сформували еволюцію найдревніших тваринних форм під час едіакарію, спричинилося до усвідомлення того вибуху еволюційної креативності, який стався у кембрійський період.
Кембрійські скаменілі останки були об’єктом інтенсивних досліджень упродовж останніх 150 років. Завдяки цьому наше знання про кембрійські закаменілості є досить добре обґрунтованою, зокрема про те, що подібні форми появилися на багатьох континентах у менш-більш той самий період і проявляли подібний хід еволюційних змін. Однак щойно тепер, разом із віднайденням старіших, едіакарійських закаменілостей, ми починаємо спостерігати глибше коріння кембрійської революції.
На щастя, завдяки розвиткові нових геохімічних методів, котрі призвели до революції у наших знаннях щодо змін хімічного складу едіакарсько-кембрійських океанів, ми починаємо також розуміти, що тоді відбулося. В останні роки вдалося поєднати палеонтологічні дані і геохімічні, а також отримати ширшу перспективу планетарних перетворень, які охоплюють біосферу, геосферу, гідросферу і атмосферу (званих збірною назвою земної системи), котрі відбувалися у той час. Тож тепер ми вже можемо досить добре відтворювати детальний образ заселення океанського дна упродовж десятків мільйонів років до кембрійського вибуху щораз складнішими організмами, що призвело до виникнення світу, який нам відомий сьогодні.
