By 
Нещодавно уряд України оголосив про зміну підходу до державних підприємств. Запланована приватизація або ліквідація приблизно 3500 з них, а інші будуть перетворені на акціонерні компанії або ТОВ, що належатимуть державі. Уряд має остаточно володіти приблизно 100 компаніями, коли ці зміни будуть зроблені.
Начебто звучить непогано: приватизація й пошук нового ефективного власника. Проте за лаштунками можна помітити іншу тенденцію: намагання створити великі державні компанії, які стануть монополіями й, імовірно, будуть управлятися централізовано. І це не просто відповідь на війну, адже деякі з цих ідей обговорювалися чи почали реалізовуватися ще до повноцінного вторгнення 24 лютого.
Замість ринку газу – один великий Нафтогаз?
Нафтогаз об’єднує багато підприємств, що працюють у різних сферах енергетики. Група є найбільшою українською державною компанією та важливим платником податків до бюджету. У 2021 році внесок Нафтогазу становив 10,7 % доходів держбюджету.
Ще до війни Нафтогаз був вагомим гравцем в українській енергетиці та найбільшим на ринку газу. Його дочірні компанії відповідали за приблизно три чверті видобутку газу, керували всіма сховищами палива та були поважними учасниками сфери торгівлі газом і його постачання. Також вони займалися видобутком нафти, перероблюванням нафти та газу, відновлюваними джерелами енергії, теплопостачанням, газорозподілом і автозаправними станціями (зокрема, бренд “Шебел”).
Але урядові рішення вже під час війни зробили компанію ще більшою і з масштабнішою ринковою владою. Через регульовані ціни на газ Нафтогаз став монополістом у постачанні палива домогосподарствам, охоплюючи тепер понад 98 % ринку. Уряд передав Чорноморнафтогазу, одній із дочірніх компаній Нафтогазу, раніше заарештовані активи 26 газорозподільних підприємств (більшістю з них володів олігарх Дмитро Фірташ).
Пізніше уряд передав Нафтогазу у власність кілька теплоелектроцентралей, а в травні – контроль над мережею АЗС “Глуско”, якою раніше, як вважається, володів заарештований Віктор Медведчук. Це робилось, щоб допомогти державі впоратися з паливною кризою, яка розгорнулася після повномасштабних російських атак на паливну інфраструктуру. Нафтогаз мав стати національним оператором автозаправних станцій. Але станції так і не почали працювати – лише зараз частина з них розпочне роботу. Іронічно, що кризу на ринку нафтопродуктів давно владнали, скасувавши його державне регулювання.
Питання в тому, чи вдасться цій величезній державній компанії, яка охоплює майже весь ринок газу та інші сфери енергетики, бути ефективним власником, особливо за умов субсидування регульованих цін на газ і тепло. Нафтогаз не зміг збільшити видобуток газу у 2014–2020 роках на 30 %, як зобов’язувався, а натомість продемонстрував невелике падіння (на відміну від приватних компаній, які видобуток нарощували). Зараз, під час газової кризи в Європі, зумовленої кремлівським енергетичним шантажем, цей газ був би на вагу золота. У цьому сезоні й газ за космічними цінами, і дістати його нема де, тож Європа сама може втрапити в серйозну енергетичну кризу взимку.
Нафтогаз і раніше страждав від неефективності, а зараз, в умовах регулювання цін, коли його наповнюють неприбутковими активами, він знову ризикує перетворитися на чорну діру для бюджету. Цікаво, що від 2010 року проводилися реформи, метою яких було зруйнувати монополію Нафтогазу та створити конкурентний і прозорий ринок. А натомість понад 10 років потому знову спостерігаємо за укрупненням Нафтогазу.
Єдина компанія “Ліси України”
У липні уряд запропонував створити єдине лісогосподарське підприємство “Ліси України” замість 157 малих лісгоспів, які існують у всіх областях України. Здебільшого вони були прибутковими й разом принесли 22 мільярди гривень виторгу. Це створить централізовану монополію на посадження та вирубування лісу, внутрішню торгівлю деревиною та її експорт.
Наявність однієї компанії дійсно може скоротити витрати на управління, оптимізувати планування лісового господарства, спростити відносини з міжнародними організаціями та процеси отримання грантів і позик. Але це також може створити умови для непрозорої торгівлі деревиною, централізованого привласнення коштів чи налагодження непрозорих схем корумпованими елітами. Крім того, ідея монополії суперечить Стратегії управління державними лісами до 2035 року, що її торік ухвалив уряд. Представники громадянського суспільства висловили занепокоєння щодо ризиків цього кроку.
Єдиний державний експортер електроенергії
У червні Міністерство енергетики запропонувало створити єдину державну компанію, яка буде відповідати за експорт електроенергії, виробленої іншими державними підприємствами: Енергоатомом, який управляє атомними станціями, й Укргідроенерго, що керує великими гідроелектростанціями. У жодного з них зараз немає перешкод для ефективної торгівлі електроенергією та її експорту. Проте цей трейдер фактично буде акумулювати кошти, які могли б заробляти інші великі державні підприємства. Тож навіщо такий перерозподіл потоків між державними енергетичними компаніями?
Підприємство вже розпочало діяльність. І, як виявилось, для його запуску Енергоатом надав трейдеру пів мільярда гривень безвідсоткової позики.
Звісно, у час війни є сенс змінити економічну політику, щоб запровадити більш централізоване планування державних закупівель. Але це має стосуватися лише конкретних сфер і галузей, натомість в інших уряд має запровадити більш лібералізовані умови для сприяння розвитку бізнесу, що автоматично означатиме збереження робочих місць і ріст потенціалу компаній сплачувати податки. Обидва чинники вкрай важливі під час війни, коли суттєва частина витрат держбюджету банально покривається друкарським станком і позиками.
Досвід показує, що в Україні великі державні компанії далеко не завжди ефективні чи прибуткові. Часто їх використовували олігархи та корумповані еліти для отримання ренти. Уряд іноді зловживав підприємствами, перетворюючи їх на донорів для субсидування чи фінансування деяких державних програм, вкрай далеких від основних сфер їхньої діяльності.
А крім того, концентрований ринок з монополією або кількома великими компаніями означає відсутність конкуренції, яка є основною передумовою ефективності та прозорості.
Поки що надто рано говорити про ключові причини такої концентрації на деяких ринках. Цими підставами, наприклад, можуть бути наміри керувати компаніями в централізованому режимі. Але це може стати й джерелом корупції та зловживань, які автоматично робитимуть ці підприємства збитковими чи недостатньо ефективними. А тому влада має враховувати досвід великих українських державних компаній, плануючи нову політику щодо державних активів.
