Зачекати з контрнаступом

Вважається, що сучасне інформаційне поле дає змогу мати докладні та загалом об’єктивні відомості про постаті, речі й події, які потрапляють до фокуса суспільної уваги. З огляду на те, що майбутній стратегічний контрнаступ ЗСУ став найбільш очікуваною подією цього року, навіть більш очікуваною, аніж перший орбітальний політ Spaceship, ми могли б сподіватися, що доступний нам сектор інформаційного поля забезпечить розуміння “опорних контурів” стратегічного контрнаступу, його базової аналітики. Або ж принаймні допоможе це зрозуміти.

На жаль, наразі не забезпечує і не допомагає.

Ідеться, звісно, не про секретні мапи наступальних операцій, райони концентрації штурмових підрозділів або ж перелік неоголошених озброєнь. Тобто не про великі й малі військові таємниці. Та й загалом не про фронтову конкретику. Ідеться про ті рамкові (й одночасно спекулятивні) питання військової науки, які ще з осені минулого року лежать на поверхні та не мають поки що відповідей.

Вони, ці питання, стали ще більш актуальними після 11 травня, коли було оприлюднене інтерв’ю Зеленського для BBC, у якому наш президент заявив, що зі стратегічним контрнаступом ще треба зачекати, бо за теперішнього стану речей, навіть у разі вдалого штурму ворожих укріплень, українські Сили оборони можуть зазнати неприйнятних утрат. 

Перше запитання: “Чи в принципі можливий в умовах сучасної війни успішний стратегічний наступ, якщо ворог має суттєву перевагу в авіації взагалі та у фронтовій авіації зокрема?”

Друге запитання: “Якими засобами можна реально блокувати здатність ворога до стратегічного маневру значними силами, якщо з ворожого боку вздовж фронту існує розвинута та резервована мережа рокадних залізничних та автомобільних шляхів?”

Друге питання і поготів актуальне, адже в Сил оборони немає кратної переваги над ворогом у живій силі й бронетехніці. Тому успіх контрнаступу ледь не на 90 % залежить від блокування можливості росіян достатньо оперативно й без втрат передислоковувати до секторів прориву великі військові з’єднання (бригади, дивізії) з резерву командування.

Якщо така можливість для ворога збережеться після початку нашого наступу, то будь-які переваги раптовості будуть швидко зведені нанівець. Адже за відомої середньої глибини російських укріплень та оборонних рубежів у 4–10 км Сили оборони не зможуть подолати їх лише за дві-три доби. А вже за 100–120 годин, враховуючи розвинуту транспортну мережу, ворог зможе оперативно підсилити сектор прориву кількома повністю розгорнутими батальйонами з повітрянодесантних військ, які мають найбільшу мобільність. А вже за 6–7 діб до сектора прориву підтягнеться кілька ворожих бригад.

Якби в наших Сил оборони була суттєва (кратна) перевага над ворогом у кількості бронетехніки та живої сили, теоретично можна було б створити шість-вісім секторів прориву, з яких лише один-два мали б заздалегідь визначену стратегічну перспективу. Проте зараз не здається реалістичним, щоб за наявної чисельності Сил оборони можна було б розгорнути переконливий наступ одночасно на шести-восьми напрямках. І, відповідно, підтримувати вогневу і штурмову інтенсивність як справжніх, так і відвертальних проривів упродовж щонайменше 5–6 діб, аби надійно “зафіксувати” ворожі резерви у їхньому теперішньому розпорошенні.

Також необхідно згадати про те, що існує таки потенційний сектор прориву, де транспортна мережа ЗС РФ є дуже вразливою. Це — лінія зіткнення від Каховського водосховища приблизно до Оріхового. Оборона цього сектора критично залежить від залізничної гілки, яку легко зруйнувати і яку вже безліч разів успішно руйнували, паралізуючи рух залізничного складу на кілька діб (чого достатньо в умовах наступу).

Якщо ж повернутися до першого запитання, то можна згадати, що практика сучасних війн знає лише один приклад успішного стратегічного наступу без авіаційної переваги й, відповідно, без авіаційної підтримки штурмових танкових і піхотних підрозділів. Це атака ізраїльських бригад на стику 2-ї й 3-ї єгипетських армій 15–19 жовтня 1974 року, відома як операція “Абірей-Лев”. Цей знаменитий епізод 4-ї арабсько-ізраїльської війни увійшов в історію військового мистецтва як одна із найбільш жорстоких, кровопролитних і витратних битв.

Під час “Абірей-Лев” ізраїльтяни не мали перед собою потужних укріплень і мінних полів. Ізраїльська контратака відбувалася за маневрової війни зі суттєвою динамікою лінії зіткнення. Зате бійці Армії оборони Ізраїлю спромоглися тоді форсувати Суецький канал під масованим вогнем єгипетської артилерії (включно з десятками РСЗВ) і під бомбами та НУРС ворожої фронтової авіації. 

Тут, звісно, можуть виникнути асоціації з Дніпром, але це буде лише механічне перенесення ситуації з водною перешкодою. Тим більше, що пів століття тому на західному березі аравійськогоканалу не було широкої мінної смуги на штиб тієї, яка нині тягнеться східним берегом головної річки України. Та і єгипетську фронтову авіацію часів Садата важко порівняти з теперішньою російською. Як за кількістю бортів, так і за бойовими можливостями.

Цілком імовірно, що заява Зеленського про перенесення термінів стратегічного контрнаступу найперше пов’язана з необхідністю посилити авіаційну компоненту Сил оборони. Західні військові експерти вважають, що до початку червня ще можна збільшити кількість українських військових літаків на кілька десятків одиниць. Це, звісно, будуть не F-16 і не “грифони”, а, найпевніше, МіГи та чеські L-159. Але під час наступу кожна бойова машина, здатна нести ракети й бомби, може врятувати життя сотням, якщо не тисячам піхотинців.

Також аналітики припускають, що ЗСУ очікують на додаткове постачання артилерійських БК та ударних дронів. Вони зазначають, що з кожним днем зростає кількість, потужність і точність українських ударних безпілотників. А ще ЗСУ очікують завершення постачання британських ракет великої дальності Storm Shadow. Саме ці ракети можуть вивести з ладу аеродроми, з яких планує оперувати фронтова авіація ворога, і знищити локатори російських зенітних комплексів.

Парадоксальність теперішньої ситуації в тому, що обидві армії — і наша, і російська — набираються сили. Проте посилення ЗСУ йде набагато швидше за нарощування ворожої військової потуги. Кількісні зміни в українських Силах оборони ось-ось народять нову якість; і це станеться ще до того, як в українському небі з’являться F-16.

Аналітики сперечаються, що саме стане трампліном для якісного стрибка. Ті з них, що схильні до теоретизування, говорять про ракети, здатні досягнути Керченського мосту та баз Чорноморського флоту. Більш приземлені “практики” роблять акцент на дронах. Кажуть, що в “момент Х” навіть не сотні, а тисячі українських БпЛА вразять критично важливі вузли ворожої оборони — від ближчого “мінуса” до об’єктів, розташованих у глибокому тилу. А ще кажуть, що артилерія також буде здатна здивувати путінських вояк.

Коли ця стаття вже була написана, один зі “знавців” раптом припустив, що заява Зеленського призначена для введення ворога в оману. Аби ворог розслабився. Що насправді контрнаступ почнеться вже за кілька днів.

З огляду на те, що нам, простим цивільним людям, далеко не все з армійського відомо, не відкидаю і такого.