By Інтернет речей (Internet of Things, IoT) охоплює зараз приблизно 10 млрд активних пристроїв. Ця кількість, згідно з прогнозами, упродовж найближчих 10 років зросте більш ніж удвічі – пише Раялакшмі Нандакумар у журналі Scientific American.
Максималізація користі від IoT у сфері комунікації та автоматизації вимагає, щоб ці прилади були розташовані в усьому світі й містили зетабайти даних. За допомогою штучного розуму ця інформація асимілюється в базах даних у хмарних обчислювальних центрах для виявлення закономірностей і аномалій, як-от погодні умови чи стихійні лиха. Та великою проблемою є все-таки те, що мобільні мережі охоплюють менш як половину планети, залишаючи велетенські прогалини у зв’язку.
Космічна система IoT могла б розв’язати цю проблему, використовуючи мережу дешевих і легких (до 10 кг) наносупутників, розташованих на орбітах на віддалі кількох сотень кілометрів від Землі. Перший наносателіт був запущений у 1998 році, а сьогодні понад нашими головами кружляє приблизно 2000 CubeSat. Такі фірми, як SpaceX Starlink, OneWeb, Amazon і Telesat, використовують наносупутники, щоб забезпечити глобальний доступ до інтернету.
Зараз з’явилася можливість комунікації на далекі відстані між малим батарейковим пристроєм на Землі й одним із наносупутників на орбіті. Дані з пристрою IoT, як-от показники з детектора або координати локалізації, надсилалися б на супутник за допомогою дешевих і енергоощадних комунікаційних протоколів, схожих до тих, що застосовуються під час комунікації далекої дії й у Sogfoks, який декодує навіть слабкі сигнали. Потім дані надсилалися б на наземні станції, де їх аналізували б.
Така технологія уможливлює застосування різних програм, базованих на перероблюванні даних, у тих місцях, зв’язок із якими є важким або й неможливим. Наприклад, комунікаційна фірма Iridium володіє мережею із 66 супутників на низькій навколоземній орбіті, які можуть з’єднувати кораблі з літаками, що літають у будь-якому місці на світі. Батарейкові детектори від фірми Lacuna Space з Великобританії можуть зв’язуватися із супутниками, що кружляють на низькій орбіті, щоб відстежувати такі об’єкти, як поштові посилки, або ж контролювати стан посівів, щоб ефективно використовувати воду, добрива чи гербіциди.
Австралійський стартап Myriota з Аделаїди використовує космічний IoT для відстеження видів, що перебувають під загрозою, наприклад носорогів. Для передавання даних із супутника до серверів у базах даних Microsoft налагодив співпрацю з SpaceX Starlink, щоб запустити космічну платформу перероблення інформації в хмарних обчислювальних центрах.
На космічний IoT все-таки чекає чимало викликів, поки він ще стане повністю глобальним. Наприклад, наносателіти мають порівняно короткий термін життя (приблизно два роки) і мусять підтримуватися дорогою інфраструктурою наземних станцій. Щоб впоратися з наростальною проблемою космічного сміття на орбіті, NASA та інші суб’єкти розробляють плани автоматичного виходу супутників з орбіти наприкінці їхнього функціонування або збирання їх за допомогою іншого космічного судна.
Важливим стане також гарантування безпечних, надійних і високопропускних ліній зв’язку із супутниками, щоб підтримувати комунікацію на різних просторах і за різних погодних умов. Для цього фірми працюють над іншим спектром частот і розробляють схеми кодування, щоб покращити пропускну здатність і стійкість комунікаційних систем.
