Геополітичні наслідки Шанхайського саміту

Геополітичні наслідки Шанхайського саміту

У середині вересня в Самарканді відбулася зустріч учасників Шанхайської організації співробітництва: Казахстану, Киргизстану, Пакистану, Таджикистану, Китаю, Росії й Індії. Як спостерігачі на заході були також представники Ірану й Афганістану. Головним завданням саміту було збільшення торговельної й політичної співпраці держав ШОС в умовах посилення сучасних викликів. Країни-учасниці обговорювали нинішню геополітичну ситуацію, за якої посилюється домінування США й інших країн західного світу, а також можливість створення своєрідної антизахідної коаліції, до якої ввійшли б також Іран, Афганістан і деякі мусульманські країни.

Розглядалася на саміті також російсько-українська війна. Раніше Росія відігравала одну з головних ролей у цій організації, проте після низки невдач у протистоянні з Україною її імідж суттєво послабився. Та й загалом вплив Росії як вагомого геополітичного гравця з кожним тижнем російсько-української війни стає дедалі меншим. Навіть країни ОДКБ уже намагаються дистанціюватися від Росії. Наприклад, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив, що він не визнаватиме суверенність “ЛНР” і “ДНР”, оскільки добре розуміє, що шовіністична Росія постійно прагне до експансії. Деякі російські політики, зокрема заступник очільника Радбезу Росії Дмитра Медведєва, розглядають і північні території Казахстану, де мешкає здебільшого російськомовне населення, як землі для майбутнього захоплення.

Сьогодні Росія стає дедалі токсичнішою для більшості країн світу, крім відверто тоталітарних. До того ж вона вже не може впливати навіть на найближчі регіони, оскільки суттєва частина її військового потенціалу знищена в Україні. Коли на вірменсько-азербайджанському кордоні розгорнулися сутички й Вірменія звернулася по допомогу до Росії, Кремль відмовився її надавати, хоча Вірменія була завжди у сфері інтересів Москви й сподівалася на її поміч. Та й Таджикистан і Киргизстан не апелювали до Росії й ОДКБ, коли в них виникли прикордонні конфлікти, а В. Путін навіть не намагався розмовляти про врегулювання ситуації з лідерами цих країн на саміті ШОС. Це свідчить про втрату інтересу кремлівського очільника до своїх союзників по ОДКБ, оскільки він турбується тільки про свій порятунок.

Зважаючи на це, учасники Шанхайської організації вже не сприймають Путіна як потужного політичного гравця. І хоча формально його запросили на саміт, частина лідерів із ним навіть не зустрілася. Путін офіційно бачився тільки з очільниками Туреччини, Ірану й найважливіше – Китаю.

КНР у питанні російсько-української війни намагається дотримуватися нейтралітету й офіційно виступає за припинення кровопролиття, але неофіційно підтримує Росію. Москва йому вигідна для протистояння з Заходом, а також для економічної співпраці у сфері енергетики, оскільки КНР купує в Росії нафту й газ за пільговими цінами. Крім того, Китай також орендує великі території в Сибіру й на Далекому Сході, посилюючи свій аграрний потенціал.

Путін сподівався отримати від Сі Цзіньпіна військову й фінансову допомогу та певні технології, що потрібні Росії в умовах західних санкцій. Але Пекін не піде на це в найближчій перспективі, оскільки не хоче потрапити під санкції тоді, коли китайська економіка тільки почала відновлюватися після коронавірусу. Крім того, обсяги торгівлі Китаю зі США та країнами Євросоюзу є дуже суттєвими, а ризикувати своїми прибутками заради Росії Пекін не налаштований. Тому Сі Цзіньпін зустрівся з Путіним скоріше лише формально й нічого серйозного йому не пообіцяв.

У геополітичному плані послаблення Путіна якоюсь мірою навіть на користь Пекіну, оскільки останніми місяцями Китай проявляє великий інтерес до країн Центральної Азії, де він посилює свій вплив. Так, очільник КНР нещодавно відвідав Казахстан, де пообіцяв Касиму-Жомарту Токаєву зміцнювати економічну співпрацю між країнами та гарантувати суверенітет і територіальну цілісність Казахстану. А сьогодні на цей суверенітет може зазіхати тільки Росія. Після того, як Токаєв публічно заявив про невизнання “ЛНР” і “ДНР”, деякі радикальні російські політики закликали покарати Казахстан, Киргизстан і Таджикистан також стають щораз більше зацікавлені в співпраці з Китаєм.

Отже, хоча російські пропагандисти й масово піарили поїздку кремлівського карлика в Самарканд, намагаючись показати, що він ще відіграє важливу роль у ШОС і має якийсь вплив у світі, це все чергова мильна бульбашка, оскільки його вже не сприймають серйозно навіть найближчі союзники. У підсумку Путін так ні про що й не домовився з очільником Китаю, на допомогу якого сподівався.

Також дуже важливо, що країни ШОС здебільшого не підтримали путінського мілітаризму й закликали до припинення кровопролиття в Україні. Так, турецький очільник Реджеп Ердоган у присутності кремлівського диктатора заявив: “Ми будемо активно працювати над тим, щоб дипломатичним шляхом припинити конфлікт в Україні”. Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, який підтримує активні торговельні відносини з Росією, також закликав Путіна припинити війну, оскільки, на його думку, сьогоднішня епоха – це не епоха воєн. І кремлівський очільник був змушений перед ними виправдовуватись, хоча він цього дуже не любить. Тому Шанхайський саміт був для нього не успіхом, а скоріше приниженням. Він засвідчив, що навіть союзники Росії з ОДКБ і азійські торговельні партнери ставляться до РФ із побоюваннями, оскільки ніхто не хоче мати дружніх стосунків із країною, яка свідомо порушує норми міжнародного права.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.