By Третина вулканів може мати свої камери з магмою на відстані багатьох кілометрів від кратера. Магма – рідка гірська порода, що наповнює вулкани – може накопичуватися у підземних резервуарах напрочуд далеко від місця, де вона піднімається на поверхню. Це означає, що розташована на схилах вулканів апаратура може не зареєструвати перших рухів магми, що сповіщають про виверження – пише Катаріна Корней у журналі Scientific American.
Вулканолог Алан Лернер і його колеги з Орегонського університету зосередились на 56 вулканах, розташованих у зонах субдукції (сейсмічно активних районах, де одна тектонічна плита заходить під іншу) на п’яти континентах. Результати досліджень вони опублікували у липні в Geophysical Research Letters. Зібравши дані про вулкани з інших досліджень, група Лернера вказала, де лежить центр камери з магмою кожного вулкана, а потім порівняла отриманий результат з імовірним розташуванням центру надземного конуса. Учені знайшли резервуари магми, аналізуючи різні процеси, зокрема вимірюючи вертикальні рухи земної кори та електричну провідність скель.
Науковці виявили, що приблизно третина вулканів розташована на відстані понад 4 км від камер з магмою. У випадку п’яти вулканів – двох у Японії, двох в Індонезії й одного у Мексиці – відстань між конусом і резервуаром з магмою перевищувала 10 км. “Результати дослідження стали неабиякою несподіванкою”, – каже Лернер. До того вулканологи були переконані, що резервуари магмирозташовані безпосередньо під вулканами.
Про такі “розпростерті” камери магми було відомо і раніше, але, як підкреслюють автори досліджень, уперше до аналізу увійшла така велика група структур. Це дало змогу Лернеру і його колегам зробити цікаве порівняння. Вони зауважили, що малі вулкани часто розташовані далі від камер з магмою, ніж великі. Це можна пояснити тим, що такі геологічні структури, як тектонічні виступи, творять для магми перешкоди. Значні потоки магми, що наповнюють найбільші вулкани, несуть стільки теплової енергії, що можуть легко подолати такі перепони, натомість магма, яка йде із малих камер до малих вулканів, не має такої сили і змушена оминати перешкоди, тому її шлях до вулкана стає довшим. “Можна сказати, що вона залежить від примхи геологічних структур, які були ще до неї ”, – каже Лернер.
Результати цих досліджень можуть змінити спосіб спостереження за вулканами. “Сьогодні наземні вимірювальні прилади зазвичай встановлюють на самому вулкані чи безпосередньо біля нього”, – розповідає Діана Роман, вулканолог із Carnegie Institution for Science, яка не була учасником дослідження. Цей проєкт, однак, показав, що така стратегія може бути не найкращою. “Ми маємо шукати камери подалі від вулкана, особливо коли він невеликий”, – підкреслює Роман.
Лернер вважає, що дослідження потрібно розширити й на інші вулкани, розташовані не лише в зонах субдукції, щоб перевірити, чи виявлені закономірності є універсальними. “Природною метою подальших пошуків є конуси, локалізовані в іншому геологічному контексті”, – каже науковець.
