By 
Ніхто не слідкує за перебігом війни в Україні так уважно, як штабні планувальники й розробники військової техніки. Те, що відбувається на нашій землі, дає їм гігабайти неоціненної інформації й уже трансформує стратегії майбутніх війн, коригує пріоритетність перспективних військово-технічних розробок, встановлює моду на ринках зброї, технологій і засобів подвійного призначення.
Нині знову і знову обтанцьовують сенсаційне фіаско російської армії й зброї в конвенційній війні. В експертному середовищі цю очевидність уже осмислили. Те, про що пів року тому говорили лише посвячені в проблеми актуальної військової аналітики, тепер є матеріалом для обивателів і диванних експертів. Але цей факт – лише одна брила з цілої кам’яної лавини оцінних суджень, фахових висновків і пропозицій.
Російсько-українську війну військові експерти майже одностайно розглядають як унікальну для останніх семи десятиліть Європейського континенту за кількістю залучених військ і ресурсів, за кількістю застосування стратегічної, далекобійної й важкої зброї, за стражданнями цивільного населення, масштабами руйнувань інфраструктури, довжиною фронтів, витратами боєприпасів, тривалістю боїв високої інтенсивності, за різноманітністю засобів впливу, санітарними втратами, масштабами фінансового й логістичного забезпечення.
У цьому протистоянні вже проявилися ознаки “типової війни XXI століття”. Це війна, у якій технічні засоби використовуються в блокувальному ключі. Переносні протитанкові системи, що їх масово застосовували ЗСУ, заблокували прориви російської бронетехніки, засоби ППО – масштабне використання фронтової авіації, а “Гарпуни” – російський флот на його базах. Гаубична артилерія з дальністю ураження від 10 до 40 км знизила ефективність застосування РСЗВ ближнього радіуса дії, протитанкових ракет і гармат типу “Рапіра”. Відтак високоточна реактивна артилерія з дальністю до 80 км зупинила “фронтову тиранію” артилерії з дальністю до 40 км.
Саме тому різко зросло використання зброї, яка створена за логікою “втратили – не болить”. Це прості снаряди для старої ствольної артилерії, порівняно дешеві безпілотники різних типів і розконсервовані ракети з арсеналів 70–80-х років. Злі язики додають до переліків “нецінного” й “розхідного” донецько-луганських “мобіків”, найманців з “оркестру Вагнера” та льотчиків глибоко пенсійного віку, але це суто російська специфіка, яку неможливо застосувати в арміях країн вільного світу. З іншого боку, штаби якої-небудь КНДР можуть і з цього зробити якісь висновки для своїх військових планів.
Країни, які мають високотехнологічні армії, тепер міркують над тим, що протиставити тим військам, які роблять ставку на дешевизну й масовість. Зрозуміло й очевидно, що американський винищувач-бомбардувальник F-35 за всіма параметрами суттєво переважає серійні китайські фронтові винищувачі та штурмовики Xian JH-7A, Nanchang Q-5, Shenyang J-11, Chengdu J-10, Shenyang J-8, Chengdu J-7, J-16, JL-7, Guizhou JL-9, Chengdu JJ-7, Su-30, а можливо, й Chengdu J-20. Але цих літаків Китай має, за останніми даними, понад 2400. І приблизно 75 % із них можуть використовувати майже 95 сучасно обладнаних континентальних аеродромів для прикриття й підтримання десантної операції на Тайвані.
Єдина можливість забезпечити ефективну перевагу над цією армадою – доповнити дорогі, складні й важкі F-35 порівняно дешевими безпілотними платформами, для яких велика пілотована машина під час бою буде командним центром і вузлом логістики. Безпілотник, певне, не подужає дуелі із сучасним J-11 або J-20, але точно воюватиме не гірше за такий “крилатий металолом”, як J-8, J-7, JH-7A, JL-7, JJ-7, Q-5.
Застосування гнучкого й опціонального поєднання небагатьох дорогих високотехнологічних платформ із масовою дешевою зброєю є однією з тих стратегій майбутнього, яку тепер “відпрацьовують” в Україні. Поки старі “Гради” роблять рутинну роботу, HIMARS руйнують вузлові ланки ворожої оборони. Поки старенькі “Акації” та М109 забезпечують фронтову присутність бронетехніки, AHS Krab і Panzerhaubitze 2000 готуються до проривних і спеціальних операцій. Те, про що говорили, либонь, теоретики, тепер стає реаліями поля бою.
Військові експерти також жваво обговорюють нові перспективи “безплатформової війни”, взірець якої продемонстрували на українській Півночі оператори “Стугн” і “Джавелінів”. Тепер акцент робиться на тому, що є “війна в місті”, яка принципово відрізняється від “війни в полях”. Кажуть, що саме таку сучасну “війну в містах” програли росіяни в березні. І що саме тому вони тепер рівняють міста з землею, перш ніж їх атакувати.
Сучасна урбаністична забудова, якщо вона насичена переносною (безплатформовою) високотехнологічною зброєю, є особливим місцем спротиву. Її оборонці можуть відбитися від БТРів, танків, гелікоптерів і інших традиційних воєнних платформ. Велике місто з численними масивними залізобетонними спорудами та метрополітеном може довго протистояти навіть армії, яка масово застосовує артилерію великих калібрів, важкі авіаційні бомби й термобаричну зброю. Що й довела оборона Маріуполя.
Війна в Україні актуалізувала й такі збройні проєкти, як рейкотрони. Ще рік тому американські ВМС відмовилися від подальших випробувань електромагнітних гармат, визнавши їхню непрактичність. Але тепер стає зрозумілим, що зброя, яка може за годину вистрілювати десятки тисяч порівняно невеликих, проте швидкісних і дешевих кінетичних снарядів, була б дуже доречною проти армії, яка принципово не навчена зважати на втрати.
Військові, що відмовилися від рейкотронів, мали претензії найперше до їхньої точності. Проте тепер усі переконалися, що є ворог, командування якого може впродовж тривалого часу ігнорувати “хірургічну” роботу високоточної зброї. Ворог, що мислить категоріями тотального знищення й невибіркового руйнування.
Втілені в метал рейкотрони здатні розганяти шматки вольфраму до швидкості 6 М, тобто до гіперзвукових значень. Ці кінетичні снаряди мають дальність польоту до 140 км. Вартість пострілу, за оцінками американців, не перевищує 27 доларів, що небагато, якщо порівняти з вартістю пострілу РСЗВ. Розміщений на кораблі рейкотрон може за кілька діб зруйнувати десятки кілометрів берегових укріплень або ж перетворити на сито всі збройні об’єкти в такому захищеному місці, як Севастопольська бухта. Жодна сучасна зброя не здатна перехоплювати сотні кілограмових залізяк, що прилітають із гіперзвуковою швидкістю за лічені хвилини.
Зрозуміло, що розміри потужної електромагнітної гармати та її генерувальних агрегатів роблять її малорухомою й погано захищеною від ворожих ракет. Працювати така гармата може лише під “парасолькою” потужної ППО. Деякі експерти припускають, що в далекій перспективі рейкотрони зможуть ефективно працювати по повітряних цілях і захищати себе, вистрілюючи назустріч атакувальним ракетам і літакам цілі хмари кінетичних снарядів. Але поки що це лише припущення. Втім, у Китаї й далі вперто працюють над потужними далекобійними рейкотронами не лише корабельного, але й залізничного базування.
На закордонних експертних пабліках ось-ось з’являться розлогі публікації з аналізом боїв за Рубіжне та Сєвєродонецьк. Майже напевне цей аналіз також матиме вплив на розробників зброї й військових тактик. Мілітарна думка не стоїть на місці. Шкода лише, що її харчують тисячі смертей, каліцтв і знівечених доль.
