By Понад 220 млн років тому, коли динозаври тільки починали робити перші кроки, ссавці еволюціонували з групи малих, схожих до ласок плазунів, званих цинодонтами. Як показують нові дослідження, не можна відкидати, що їхні подальші еволюційні успіхи були пов’язані із комашиною дієтою, яку їм тоді нав’язали вимоги довкілля. Про це пише Райлі Блек у журналі Scientific American.
Перехід цинодонтів у ссавців супроводжували характерні анатомічні зміни — зменшення кількості зубів і кісток черепа. Палеонтологи вже віддавна припускали, що наслідком тих модифікацій було виникнення міцно збудованих черепів і більш різноманітних зубів, що давало змогу розширити спектр харчування. Але ніхто точно не знав, що стимулювало ці зміни; на цю проблему, імовірно, кине нове світло дослідження, опубліковане нещодавно в часописі Communications Biology.
“Перетворення цинодонтів на ссавців — це класичний приклад еволюційної вигадливості”, — говорить палеонтолог із Бірмінгемського університету, що в Англії, і головний автор праці Стефан Лаутеншлагер. У своєму дослідженні Лаутеншлагер і його колеги використали цифрові моделі й біомеханічні тести, щоб перевірити, як прості черепи ранніх ссавців могли витримати напругу, спричинену кусанням. Виявилося, що зміна черепа не зробила його витривалішим. Натомість напруга, викликана симульованими укусами, зменшувалась у верхніх частинах черепа, але зростала вздовж щік.З огляду на специфічну структуру зубів і порівняно дрібний розмір найдавніші ссавці нагадують сучасних малих комахоїдів, які використовують зуби для чавлення та проколювання панцирів членистоногих.
“Результати вказують на те, що приклади, які ми бачимо в еволюції черепів ссавців, є складнішими, ніж ми могли припустити, — каже палеонтологиня з Музею природничої історії Оксфордського університету Ельза Панчіролі, яка не брала участі в цих дослідженнях. — Завдяки цьому аналізові ми отримали новий погляд на цю справу”.
Зміни анатомічної будови тих первісних пожирачів комах підготували ґрунт для пізнішої еволюції ссавців, як твердять дослідники. Вони стали основою для наступних адаптацій до поїдання рослин і більших тварин. Згодом ті піонери перетворились на мезозойських відповідників сьогоднішніх видр, єнотів звичайних, білок-летяг і трубкозубів. Як твердить Панчіролі, “проблема полягає не так у силі прикусу, як у різних способах кусання і жування”.
