By Сучасна територія розповсюдження деяких печерних косариків вказує на межі льодовиків під час останнього льодовикового періоду, що був 22 тисячі років тому. “Поширення цих тварин говорить нам, доки сягнув плейстоценський лід”, – каже Стефано Маммола, еколог з італійського Інституту гідрографічних досліджень (IR-SA-CNR). Він є головним автором статті, що її у серпні 2019-го було опубліковано у часописі Journal of Zoological Systematics and Evolutionary Research.
Косарики – це близькі родичі павуків, з якими їх часто плутають – одні й інші належать до групи павукоподібних. Деякі види вподобали собі холодні, вологі печери у Піренеях, Альпах та горах Балканського півострова. Їхній нинішній ареал складається у вузьку смугу, що пролягає через Європу. Маммола та його колеги порівняли територію цієї смуги із реконструйованими межами південної лінії поширення льоду під час останнього зледеніння та дійшли висновку, що вони збігаються майже ідеально.
Маммола каже, що косарики, найімовірніше, не вижили б, якби лід закривав печеру, а водночас не могли б зберегтися і при вищій температурі здалеку від краю льодовиків. Температура в печерах зросла з часів льодовикового періоду, але ці зміни відбувалися повільно, тому, на думку Маммоли, косарики зуміли до них пристосуватись. “Поміж холодними умовами, які панували на поверхні, і печерами, які не були прикриті льодом, була зона рівноваги, котра відповідала косарикам. Їхнє нинішнє розповсюдження є лиш тінню колишньої експансії”, – підкреслює Маммола.
Мерседес Барнс, біологиня з Університету штату Мериленд, що у Балтиморі, яка проводить власні експерименти над косариками, підтвердила, що нинішня територія поширення печерних різновидів дійсно може збігатися із межами давніх льодовиків. “Ідея використовувати ці дані для відстеження довготермінових змін довкілля є хорошою, оскільки піддослідні види косариків неохоче міняють місце проживання”. Барнс зауважує, що і деякі рослини подібним чином відтворюють прадавню географію.
На думку Маммоли, знання про поширення печерних видів косариків та інших членистоногих можуть бути додатковим джерелом інформації про клімат минулого.
