By Життя найближчої до нас зірки було значно цікавішим, ніж вважали науковці. Нові дослідження викриють минуле й спрогнозують можливе майбутнє Сонця, – пише Ребекка Бойл у журналі “Scientific American”.
“Спочатку не було нічого, крім холоду і темряви. Вони заповнювали пустку поміж атомами, які згодом створили Сонячну систему. Понад 4,6 млрд років тому Сонця ще не існувало, була лише ажурна хмарка, зіткана із залишків інших зірок. Вона утворилася під час катаклізмів таких розмірів, що перевищують нашу уяву. І тоді щось трапилося.
Можливо, цю хмарку зачепила гравітація космічного номада чи вибухнула більш віддалена зірка, висилаючи у простір вітер, котрий зрушив атоми. Так чи інакше, атоми почали згущуватись, аж поки матерія не стала такою гарячою, що змогла розпочатися термоядерна фузія водню у гелій. Народилося Сонце, а згодом і Земля. Через наступні чотири мільярди років виникло перше життя – принаймні на нашій планеті.
Так виглядає нарис історії, яку впродовж десятиліть розповідають науковці: виникнення Сонця, потім довгий і нудний час, у якому майже нічого не відбувається, і аж нарешті народження життя. Однак завдяки новим ефективним космічним телескопам, розвинутій “космохімії” та генеалогічним методам, запозиченим з біології, астрономи можуть написати значно повнішу й детальнішу біографію Сонця. Зараз ми знаємо, що наша зірка не завжди була самотньою. Колись у неї були “родичі” й, можливо, вона навіть адаптувала одну з їхніх планет. Сонце та його планети мали свою “матір” – велетенську зірку, коротке життя якої врешті дало ембріональний матеріал для Сонячної системи. Цей матеріал міг бути ізольованим від решти Галактики щонайменше 30 млн років. Це дуже довга “вагітність”, що суперечить думці, ніби Сонце творило свої планети дуже швидко.
Навіть майбутню смерть Сонця ми зараз бачимо по-іншому. Астрономи давно вже знають, що приблизно через п’ять мільярдів років зірка випалить свої запаси водню й зменшить температуру, перетворюючись на роздуту потвору, зовнішні шари якої проковтнуть нашу планету. Однак науковці тільки тепер починають розуміти, який вплив матиме смерть Сонця на міжзоряне середовище (газ і пил, що заповнюють простір поміж зірками), структуру майбутніх зірок та життя всієї Галактики. Можливо, після своєї смерті Сонце стане “матір’ю” для нового покоління зірок і планет.
Пізнавання минулого, сучасного і майбутнього Сонця – це щось більше, ніж тільки описування власної історії. У Всесвіті існує безліч зірок, але ґрунтовно ми можемо вивчити тільки одну з них. Будь-яка інформація, яку ми про неї отримуємо, допомагає збагнути й інші небесні тіла, яких ми ніколи не зможемо вивчити настільки ж добре”.
