By Починаючи від амеб, які поглинають одні одних, до полярних ведмедів, що пожирають ведмежат, канібалізм досить поширений у світі природи. Та все ж це ризикований спосіб здобування поживи. Тварини одного виду часто мають однакові природні захисні механізми й можуть із легкістю передавати одні одним хвороби. А поїдання власного потомства зазвичай ставить під знак запитання генетичний успіх. То що ж призводить до того, що деякі тварини переступають цю межу? Про це запитує Фіона Семюелс у часописі Scientific American.
“Майже всі хижаки демонструють канібалізм, коли опиняються в достатньо загрозливій ситуації”, — говорить Джей Розенгайм, ентомолог із Каліфорнійського університету в Дейвісі. Деякі доведені до відчаю рослиноїдні тварини також, додає він. Коли Розенгайм зауважив, як хижі великоокі клопи на полях бавовни в Каліфорнії пожирають власні яйця попри велику кількість інших доступних жертв, то вирішив дослідити, що мотивує тварин ставати канібалами.
“Часто ключовим чинником, який спричиняє зміну, стає концентрація популяції”, — каже Розенгайм. Задля дослідження, описаного в часописі Ecology, його група синтезувала дослідницькі праці, які публікувалися впродовж 30 років, й утворила математичну модель, що поєднувала концентрацію з канібалізмом.
“Це здається трохи дурним, але в багатьох моделях не розглядали залежність від концентрації”, — говорить Хлое Фоуілоукс, дослідниця з Університету Ювяскюля у Фінляндії, яка не брала участі в цьому проєкті, але досліджує канібалізм серед жаб. Хоча деякі моделі й враховують концентрацію як незначну компоненту, ця зосереджується переважно на змінності, пов’язаній із концентрацією, зокрема на частоті, з якою тварини наштовхуються одні на одних, і на імовірності того, що зустрічі призводять до нападу.
Науковці також створили список конкретних механізмів того, яких концентрація може викликати канібалізм. Не є несподіванкою те, що ключовим чинником тут є обмежені локальні ресурси. “Голод, імовірно, є найбільш універсальним чи майже найбільш універсальним чинником”, що призводить до канібалізму, каже Розенгайм. Автори публікації зосередилися на тих дослідженнях, які вказували на те, що голод призводить до суттєвого підвищення рівня деяких нейрогормонів, які сприяють агресивності й потенційно канібальській поведінці. “Я була вражена тим, як використано нові дослідження [фізіологічних] механізмів, що лежать в основі канібалізму”, — каже Фоуілоукс.
Поширення хвороб, яке стає легшим за більшої концентрації популяції, також може мати велику вагу у канібальській поведінці. Хвора тварина може бути такою голодною, що поїдає власних родичів. Своєю чергою здорова особина може пожерти хворих сусідів, використовуючи їхнє ослаблення. “Залежність між концентрацією, хворобами й канібалізмом є насправді дуже складною”, — твердить Розенгайм, додаючи, що настав час нових відкриттів у цій сфері.
У випадку деяких тварин поява більшої кількості представників власного виду може схиляти до канібалізму незалежно від доступності іншої їжі. Так відбувається із самицями великоокого клопа: коли стає тісно, вони починають поводитися так, неначе їхні яйця походять від інших самок. Завдяки тому, що модель базується на реальних біологічних обставинах, як-от брак їжі, ризик захворювань і збільшення шансів на зустріч між особинами, на думку Фоуілоукс, дослідники довели, що концентрація“є тим, незвичним чинником регуляції, який допомагає з’ясувати й поставити в ширший контекст роль канібалізму для стабілізації динаміки популяції”.
