Лицемірний гуманізм

Підрив росіянами Каховської ГЕС призвів до екологічної катастрофи, затоплення десятків населених пунктів і ще достеменно невідомої кількості жертв, але інформаційна ситуація навколо цієї події засвідчила ще й інші проблеми – у площині медійній і моральній.

Формальна об’єктивність чи відповідальна журналістика?

Сухе і формальне слідування журналістським стандартам, за якими працюють західні медіа і на які роками закликали орієнтуватися українських медійників, як виявляється, часом може призвести до викривлення і спотворення реальності. Йдеться, зокрема про принципи об’єктивності. Мовляв треба висвітлити «всі точки зору», дати можливість висловитися «всім сторонам конфлікту».

Але коли одна країна напала на іншу, веде проти неї загарбницьку війну і вбиває її цивільне населення, то ставити в один ряд заяви «обох сторін» просто аморально. Фактично це те саме, що й давати вбивці ефірний час у прайм-тайм, щоб він міг донести свою «позицію». Можливо, терористичний акт на греблі Каховського водосховища настільки жахливий і масштабний за своїми наслідками для довкілля, економіки і охоплює таку велику кількість людей, що наче вистрибнув за межі щоденних фронтових зведень. І його почали розглядати окремо з-поміж інших воєнних новин, як техногенну катастрофу, випускаючи з уваги, що причиною цією катастрофи стала якраз збройна агресія Росії.

Тим часом російська пропаганда теж сприяла такому затуманенню, з перших днів вкидаючи в інформаційний простір свої версії того, що сталося, і навіть звинувачуючи в Україну у підриві греблі. Як тут добропорядним ЗМІ не подати «задля балансу» і російську позицію?  

Справжній урок відповідальної журналістики у цих умовах дав західним ЗМІ відомий американський історик Тімоті Снайдер, і дуже хочеться сподіватися, що поважні медіа його почують.

Зокрема, він застерігає журналістів від спокуси розповідати про цю катастрофу з «урахуванням точок зору обох сторін». Також історик закликає завжди пам’ятати про контекст і не забувати подавати його своїй аудиторії. За словами Снайдера, заяви російських спікерів про те, що Україна сама підірвала ГЕС, також треба розглядати лише в контексті всіх інших обурливих і неправдивих російських заяв з моменту першого вторгнення в 2014 році.

Подавати російські заяви поряд з українськими несправедливо, адже у цій війні висловлювання російських речників майже завжди були неправдиві, тоді як українські представники здебільшого говорили правду. «Читачі, які підхоплюють розповідь в середині, мають знати бекграунд», – наголошує історик.

Агент «Акула» й українська емпатія

Складається враження, що забувають про контекст і ті, хто дорікає українцям за чорний гумор про трагічний випадок з росіянином, якого на єгипетському курорті з’їла акула.

«Якби акула не напала, він точно напав би на неї першим», – це лише один із тої хвилі жартів і мемів, якими вибухнув українських сегмент Інтернету після цієї новини. І так, подекуди зрозуміти їх можна лише знаючи і розуміючи контекст, тобто історію російського вторгнення на територію України щонайменше з лютого 2022 року.

Але з’явилися й голоси, які засуджують такий гумор. Мовляв, не варто українцям зловтішатися з людського горя, бо таким чином вони нібито «уподібнюються агресору». Звісно, було би краще, якби росіянам були нераді ніде у світі і якби їх бойкотували навіть на єгипетських курортах. Але чорні жарти про «акулу із сил спеціальних операцій» стали якраз тим виплеском емоцій, що наче затиснена пружина вистрибнули після кількох днів поспіль жахливих новин із затопленої Херсонщини. А це були історії про горе, але і про людяність. Як везуть з усієї країни човни і катери, як рятують із водних пасток людей і тварин, дають прихисток тим, чиї домівки забрала вода. Ось де справжня людяність і емпатія. Тим часом росіяни на окупованих територіях не лише кинули напризволяще місцевих мешканців, а й залишили потопати там своїх «баби єщьо нарожают» солдатів.

Чорний гумор як рятівний механізм психіки, а не ознака «знелюднення». І він не робить із українців росіян і не ставить на один щабель із російськими вбивцями. Бо для цього потрібно було б взяти зброю і напасти на іншу країну, нищити, вбивати, ґвалтувати. Тому соромити людей або викликати в них почуття провини за їхні емоції і почуття, за те, що їм здаються смішними жарти про акулу, нагадує радше віктимблеймінг – звинувачення жертви, а не агресора. Якщо це гуманізм, то якийсь вибірковий і лицемірний.

А в тих українців, які дорікають своїм співгромадянам за «синдром акули», хочеться запитати лише одне: чи відчувають вони таку ж емпатію і до тих понад 200 тисяч «хороших росіян», які завдяки ЗСУ вже більше ніколи не будуть стріляти в наших людей?

Чи відчувають росіяни сором?

Насамкінець, хотілося б заглянути за завісу і подивитися, як там з емпатією у російського народу. Звісно, з соціологією в Росії важко, але час від часу з’являються дані, які, так чи інакше, слід брати до уваги. Отож, усе більше росіян вже хотіли би у найближчому майбутньому бачити завершення так званої «спеціальної воєнної операції». Прихильників «безстрокової війни» у квітні цього року залишилось всього лише 13%. Про це за результатами дослідження, проведеного аналітичним центром «Інститут конфліктології та аналізу Росії», повідомив його директор, доктор соціологічних наук Олександр Шульга. При цьому майже половина опитаних росіян вважають, що тією чи іншою мірою цілі т. зв. СВО досягнуті.

Загалом росіяни намагаються себе позиціонувати такими, що не мають стосунку до війни в Україні. За словами соціолога, війна для них «наче природна катастрофа, наче ковід, форс-мажор, на який вони не можуть вплинути». Вони переймаються не жахами, які несе війна, її несправедливістю та антилюдською сутністю, а лише тим, буде конкретний респондент мобілізований до війська чи ні.

Результати соцдосліджень, проведених Інститутом конфліктології та аналізу Росії, також показали, що російське суспільство навіть зараз морально готове виправдовувати нову збройну агресію своєї країни. 

На питання «за яких умов росіяни готові підтримати «СВО» проти Казахстану, Польщі, Грузії чи Балтії» абсолютна більшість респондентів відповіли, що підтримають за будь-яких підстав: чи ці країни «нападуть на Росію», чи утискатимуть російськомовних. Тобто респонденти використовують всі ті самі аргументи, які лунали в РФ перед вторгненням в Україну. «За жодних умов» відповіли лише 15% опитаних.